Ідея твору : уславлення мужності, сміливості, винахідливості та заздрості старшини реєстрових Конецпольського.
Не будьте такимі жадібними - діліться
Ответ:
Читаючи вірш "Заповіт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розуміти, як поет ставився до своєї батьківщини, як переживав за її сучасне і сподівався на краще майбутнє. Саме такий твір міг з'явитися тоді, коли поет відчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навіть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться після мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться мої думки, мрії поколінню прийдешньому? В багатьох своїх творах поет закликав земляків боротися за волю, рідну Україну, але саме в цьому вірші слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вільною сім'єю, з братерськими почуттями і світлим майбутнім українського народу. Але спочатку потрібно всім встати на боротьбу за вільне життя пліч-о-пліч: "Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте".
А далі інтонація поета змінюється і стає печальною, тому що він прохає згадувати його в цій вільній сім'ї "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навіть те місце, де хотів би бути похованим. Рідний Дніпро був згаданий невипадково, бо скільки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Дніпр широкий...". Сумно і страшно автору за рідну Україну, де злидні і бідність співіснують з яскравою красою батьківщини.
Але поет зміг перемогти свою хворобу і продовжити творити далі. Твір назавжди залишився в серці українського народу, а до того ж став народною піснею. Мине ще багато років до того часу, коли здійсняться мрії автора щодо вільної неньки України. Багато письменників і поетів будуть очікувати на цю годину. Скільки творчої інтелігенції буде зіслано та розстріляно тільки за те, що писали і проголошували думки про незалежну Україну! Але цей час настав. Зараз Україна — вільна й незалежна, здійснилися мрії Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне покоління любити й оберігати все те, що не зміг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вірні пам'яті поета, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою родиною.
Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на допомогу. Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.