Ответ:Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор
Объяснение:
На первый вопрос только ответ знаю: потому, что он заплатил суду денег за то, что Кистенеевку признают его собственностью, а суд "вывертелся" на том, что у Дубровского сгорели бумаги на собственность Кистенеевкой, которая раньше перенадлежала Троекурову ( не считая среднего между ними помещика), вот и вышло, что Кистенеевка - это собственность Троекураова.
Мораль сказки - что любовь и доброта - вечные категории мира. И главное, чтобы доброта была деятельной, созидательной, а не только на словах.
был добрый парень Иван, который спас сначала собаку, потом кошку, а потом змею от злого человека, а змея оказалась дочкой Змеиного Царя, и задоброту наградила его Волшебным Кольцом.
Он загордился и женился на царской дочке Ульяне, а та хитростью вытащила из него секрет, отняла кольцо и сбежала в Париж к своему настоящему жениху. А Ивана посадили в тюрьму.
Собака и кошка пошли пешком в Париж, выкрали кольцо и вернули его Ивану, и он повелел:
Дом с крыльцом и мост с кольцом вернуть обратно в Россию, а царскую дочь Ульяну вернуть отцу - царю.
И хотя царь предлагал ему жениться второй раз на другой его дочери, но он отказался и женился на простой крестьянке.
Так что всё кончилось хорошо для него.
Герои сказки Платонова "Волшебное кольцо" не только добры, но и в них живет обостренное чувство Родины, любовь к семье, к конкретному человеку.
Так как герои этой сказки - дети, то как говорится, УСТАМИ Младенца глаголит ИСТИНА.
<span>Платонов всегда отличается “высокими” размышления о жизни и силах, которые ею правят. Доступным для детей языком он рассказывает об этих непростых понятиях, ненавязчиво формирует позитивное отношение к МИРУ, к ЛЮДЯМ, активную жизненную позицию......</span>
Белый пудель это герой произведения
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.