Так?
Ми живемо не для того, щоб їсти
але ми їмо для того, щоб жити.
Сократ.
Ми – те, що ми їмо. У нашій їжі міститься величезна кількість поживних речовин, і всі вони відповідають за певну функцію організму. Від правильного харчування залежить стан здоров’я кожної людини. Якщо обід нам часто заміняе зупа з пакету, а почуття голоду тамуеться сухариками чи хот-догом, не варто дивуватися різноманітним проблемам зі здоров’ям. Найпоширеніший спосіб подбати про свій організм – це харчуватися здоровою їжею і не переїдати. Китайське прислів’я про те, що треба вставати з-за столу трішки голодним, дієтологи вважають золотим правилом здорового харчування.Інша мудрість каже : якщо ви встаете з-за столу голодним,то ви-ситі, а якщо встаєте ситим – то ви переїли. Відчуття ситості з’являється за двадцять хвилин після потрапляння їжі в організм. Якщо ж без упину закидати в шлунок їжу аж до відчуття того, що нарешті ви наїлися, будьте певні, що ви з’їли забагато і ніякої користі від цього організму не буде, лише зайві кілограми. Сідати за стіл потрібно лише при появі почуття голоду, але не апетиту. Такі два стани потрібно вміти відрізняти.
Голод - це голос природи, який дає сигнал, що організму потрібна їжа.
Апетит – це звичка, набута людиною протягом життя і проявляється бажанням поїсти внаслідок зміни настрою, певної ситуації, настання становленого часу, впливу виду, смаку, запаху їжі і навіть однієї думки про ту або іншу їжу. Бажання з’їсти „щонебуть смачненьке” нерідко з’являється на тлі повної ситості і насправді є наслідком повного психологічного дискомфорту (наприклад, відчуття тривоги). Тоді як людина, що підкоряється своєму апетиту, бажає їсти зготовлену і приправлену їжу, то голодний може з’їсти з насолодою суху скоринку хліба.
Якщо ви хочете харчуватися раціонально, не переїдати і зберегти здоров’я, вам варто сформувати нову звичку: їсти лише тоді, коли з’являється справжній голод, відсутнє відчуття ситості.
1.за допомогою лінійки ми накреслили відрізок.2. на пепері я намалював малюнок.3. олівець повинен бути підточенним
В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих способів, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.
В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.
Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших. Ще частіше наголосом розрізняється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини. У ряді дієслів з допомогою наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.
Алкоголь – хімічна сполука, що надає певний вплив на організм людини, від якого залежить і його популярність, і погана слава. У більшості людей він асоціюється зі святковими застіллями, веселощами, відпочинком. Деякі п’ють спиртні напої з метою розслабитися після стресу або важкої фізичної праці. А для молоді спиртне – атрибут дорослішання.