ЛОТ - гидрографический и навигационный прибор ДЛЯ ИЗМЕРЕНИЯ ГЛУБИНЫ ВОДОЕМА с судна<span> По принципу измерения глубины делятся на</span><span> РУЧНЫЕ, МЕХАНИЧЕСКИЕ и ГИДРОАКУСТИЧЕСКИЕ (ЭХОЛОТЫ).
</span>
«Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму». «Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі». «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!» «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки». «...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана». «Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...» «Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не (здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо». «Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його. Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».«Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мисливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання». «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старівся не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?» Про матір, людей: «Як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «Люблю... я ніколи, їх не покину... хоч я серед них і останній — чередник...» «Дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, допомагав матері копати город, рубав дрова. Роботи по зав'язку…» «Я мушу!.. Гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди... Я повинен!» «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював дички. Хто просив, нікому не відмовляв». «Викопані й пересаджені ним деревця не сохли. ...Щепи його приймалися, бо він не щепляв на вербі груші». «І все село звірялося по ньому. Люди пам'ятали, як він посіяв рано — і вродило, як посіяв пізніше — й теж вродило. А коли стягнув хмари й накликав дощ, ніхто не вагався: він не абищо — мудрець, Планетник...» • «Не було такої праці, яку не подужав би або якої цурався б. На його подвір'ї не залежувався не то що гній, а й синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив геть камінці й камінчики. Наковував жорна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла і отелитися, кликали і допомагав корові. Лікував коней, які прохромлювали ноги. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки й сопілки. Одного тільки цурався — не вступав у корчму, відмовляючись від могоричу: "Мені й так весело"».• «Його очі були сині, як озеро, і такі ж, як і воно, задумані. Любив іноді посидіти на березі — просто так, без вудки, хоч і вмів сплести її з кінської волосіні. Але він руками ловив рибу, і то небагато, а раки витягав ногою: вони чіплялися йому за пальці».«Село подейкувало, що Планетник знається з Водяником, русалками, що він заодно з Лісовиками і Лісовками, що його слухається Польовик. ...Якби він схотів, то міг би обернутися у Вовкулаку». «Хліборобство — його святе ремесло. ...Тримаючись за чепіги, він скроплював борозну потом». «...Його любов зростала до землі. Її з нього не виторгнеш. ...Його любов до землі клалася в скиби й покоси. ...Тоді й земля повірила йому — його великій любові і його великому терпінню. І вона розкрилася перед ним. Пустила його у свою душу, бо він узяв її у свою, не як скарб і надбання, а як честь і красу».
Я вірю в краще майбутнє. Я дуже сподіваюся, що ми, люди, будемо вдосконалювати світ, в якому живемо. Тож і місто майбутнього буде дуже відрізнятися від сучасного в кращий бік.
По-перше, у майбутньому місто буде чистим, тому що всі заводи та інші підприємства, що забруднюють навколишнє середовище сьогодні, використовуватимуть нові безпечні технології. Не буде хмар із рудого металевого пилу, хімічних викидів, брудної води в морях та річках. Проте життя в місті вируватиме як завжди, тому на вулицях буде багато автівок. Однак усі вони їздитимуть на екологічному пальному.
По-друге, місто майбутнього буде дуже зручним для життя. Окрім звичних магазинів та кафе будуть працювати різноманітні служби доставки покупок додому – і це буде доступно кожному. Також буде багато нових видів громадського транспорту, дуже швидких та безпечних.
У місті майбутнього багато уваги приділятиметься містам відпочинку. Буде збудовано безліч парків, кінотеатрів, оглядових майданчиків. Там, де немає ні моря, ні річки, будуть зроблені штучні водойми, в яких можна буде купатися та плавати на човнах. Кожне місто нагадуватиме курортне.
Мені би хотілося, щоб міста майбутнього були різні та несхожі одне на одного – великі й малі, з хмарочосами та котеджами, та щоб людям було комфортно та безпечно жити в них. Можливо, моє місто майбутнього не дуже схоже на місто з фантастичного роману, проте я вважаю, що воно таке, яким ми насправді можемо його зробити.
<span>
<span /></span>