Складно однозначно сказати, яка музика мені близька. Адже, з одного боку, вибір залежить від настрою, а з іншої, музика часом сама творить настрій, проникаючи в душу й перевертаючи все в ній. Для серйозних і врочистих моментів гарна класика, особливо твору Баха. Вони непорушні й у той же час мінливі, урочисті й потрясающи. Вони описують хід часу й скороминущість моменту. Для фонової музики або ліричного настрою я б вибрала рок-балади, що стали класикою цього жанру
Вони присвячені вічній і мінливій темі – любові, ненав’язливі й людяні. А коли настрій весел і безтурботне, хочеться послухати латиноамериканські мотиви, що захоплюють дзенькотом гітарних струн у задерикуватий танець
[м а й е` ш] - маєш, 2 скл., 5 зв., 4 б..
Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…
У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.
Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…
Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це - травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.
Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.
Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.
Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.
Я пишаюся тим, що живу в країні з такоюбагатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.
Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.
<span>У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорозької Січі.</span>
<span>Відомо, що з молодих літ пов’язав він свою долю з козацтвом. У різних документах ч ас од ч асу натрапляємо то на військового осавула Петра Калниша, то на військового суддю. Він входить до складу авторитетних депутацій Січі, які відстоювали перед російським царем козацькі права. 1761 року його, людину вже похилого віку, обрано кошовим отаманом. Очевидно, й у цьому віці Калнишевський не втратив сили і здоров’я (а було ж йому на той ч ас уже сімдесят літ!), бо немічних людей ніхто й ніколи не обирав на Січі проводирем.</span>
<span>Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Як свідчать сучасники, він справді відзначився в ч исленних баталіях і особистою хоробрістю, і мудрим керівництвом. Очолюване ним козацтво показало високе володіння воєнним мистецтвом.</span><span>
</span>