Говорится о плохом поступке,то там уже сердце ничем не поможет ,он остаётся в душе
Який чудовый ранок взимку,ты тільки прокинувся,а вже бачиш як за вікном сяє сніг немов кришталики,та як кличе тебе піти грати на вулицю.Ліс узимку немов лісова казка.Дерева вкриті білими шубами,кришталики на піньочках виблискують.Справді немов у казці.І тут ті раптом зустрічаєш зайця котрий несе у зубак щось смачненьке своїм дітлахам зайченятам.<span>Спостерігати у вікно взимку як падає сніг-одне задоволення,одразу з"являється казковій настрій.Зима це чудово,це час для зимоих розваг дітлахів.</span>
Головин тема "Книги пісень" -це кохання і розлука
Петрарку вважають поетом-гуманістом ,бо він бо він заснував гуманізм у літературі
На уроці зарубіжної літератури ми познайомилися з твором пурпурові вітрила.Мені сподобався цей твір тим , що кохання знаходять там , де не чекають.Так і в цьому творі.Ще сподобалося те , що заради кохання люди готові на все , навіть здійснювати чужі мрії.А коли здійснилася чужа мрія , то і твоя мрія здійснилася теж.Якщо кожен з нас здійснить чиюсь мрію , то жити стане легще і світ стане добрішим і гарніши.Здійснюйте не лише свої , а й чужі мрії!
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.