Жартуючи))))))))))))))))))))))))))))))
Звукаві моделі повнистю пильно и слухняно
п
и
л
ь
н
о
Що кого робить щасливим? Одного гроші, іншого сім'я чи друзі! А когось взагалі їжа! А я буваю щасливою коли роблю добро! Чхати кому саме, головне що добре комусь зробила! Від допомоги комусь у тебе в середині неначе палає вогонь надії, доброти і гордощів, а добрі справи розпалюють його неначе дрова! Пам'ятаю, допомагала я своїй мамі приготувати пиріг для тата на день народження коли вона захворіла!, Чи коли тато робив ремонт я тягала до нього туди-сюди те що йому було потрібно! Бабусі з городом допомагала, і дідусю шкарпетки зашивала! Тоді я просто палала енергією і щастям! У всіх тоді теж загорілися вогники як у мене, і пішла ланцюгова реакція добра! У мнене було таке враження неначе я сонце яке розширилося і потім знову розбилося на декілька міні сонць, які так само стали поширювати ще і ще таких сонечок! Я й досі палаю! Навіть зимою в заметіль мій вогник не гасне! Тим паче що ти ще й можеш допомогти бідним бездомним тваринкам!Осінню ти допомагаєш з огородом на дачі! Зимою допомагаєш всім безхатнім тваринкам підгодоввуючи їх! Весною рятуєш дитинчат цих самих тварин від потопу(ну це для них потоп, а для людей, ні), а літом мамі з хатньою роботою! Короче кажучи ні в казкі розказати ні пером описати яке це щастя допомагати тим хто в біді! А для не дуже трудолюбивих людей може буи мотивація така: и"Я тобі допоможу, а ти потім мені!". Нажаль є такі люди що їх не вмовиш і пальцем ворухнути. Тож не будьте такими, а добрішими! І не смійте, чуєте!? НЕ смійте просити щось в замін! Адже потім з вами так само будуть поводитись як ви з ними!
<u><em>Кінець</em></u>
Блискуча, жива, грайлива,, дзвінка, білосніжна,
НАВЕРНОЕ ТАК
Роки йшли , і поступово дитяче захоплення перетворилося на захоплення серйозне . У школі старшокласники організували гурток бажаючих займатися волейболом , і я , звичайно , вступила . Спочатку у нас мало що виходило , ніхто з нас раніше не працював у команді. Але , як говоритися , все приходить з досвідом. Ми багато і часто тренувалися , часом я йшла додому під ніч . І знаєте що ? Через місяці наполегливих тренувань ми почали грати як справжня команда! Навіть ті , хто спочатку не виявляв ніякої активності , увійшли у смак і стали частиною команди. І найголовніше – і гравці, і тренера були задоволені.
Коли ми неабияк натренувались і стали грати дуже навіть непогано , тренер прийняв рішення про нашу участь у міських змаганнях з волейболу. Перед змаганнями наші тренування почастішали . Ніколи я не була раніше так задоволена , коли втомленою приходила додому. Особливо , коли тренування вдавалася, коли м’яч піддавався і летів прямо в руки.
Ось підійшов час змагань , всі ми , включаючи тренера , дуже хвилювалися . Ми майже не сподівалися на перемогу. Гра проходила напружено , команди інших шкіл були добре підготовлені. І все-таки , наші праці були винагороджені . Почесне друге місце. Сказати , що ми зраділи – нічого не сказати , зовсім без вичікування такого повороту подій , ми були в шоці.
Я відчувала себе такою щасливою , від того, що старання наші пройшли недаремно , і волейбол відтоді – мій улюблений вид спорту.