Школа — це твій дім, будь господарем у нім
Ось ви і в школі, тепер ви — учні, школярі. Приходите у це приміщення кожного дня, щоб одержувати нові знання, набиратися розуму, вчитись жити у колективі, дружити, ставати щодня мудрішими. З вами разом навчаються багато хлопчиків і дівчаток. Усі ви — школярі, а це багато до чого зобов’язує, бо в кожній школі є свої звичаї, правила, традиції. Як і в кожній школі, тут є свої герої, спортсмени, артисти, переможці шкільних олімпіад, поети, художники, відмінники і т. д. Як і кожна інша, наша школа славиться чимось особливим, таким, якого нема ніде більше. Це ваша рідна школа і вона найкраща, бо ви тут протягом багатьох років навчаєтеся, проводите свій вільний час, пізнаєте чимало цікавого, стаєте дорослішими. Це — ваша школа! Це — ваш рідний дім, а ви у ньому справжні господарі! Правда ж, чудово? Я теж так думаю. І від вас багато чого залежить і доброго, і не зовсім доброго також.
Людям постійно необхідно нагадувати про те, наскільки важлива для кожного з нас природа і все навколишнє середовище. Щоб зрозуміти це, потрібно просто озирнутися навколо й усвідомити, що людство вже завдало величезної шкоди екології. Велика кількість тварин, рослин, інших видів живих істот назавжди зникла з лиця землі, і виною тому людина. Здається, представники багатьох країн вже стрепенулися і почали запроваджувати закони по захисту навколишнього середовища, але в той же час прогрес диктує нам необхідність вирубувати ліси, осушувати водойми тощо. На щастя, нагадування про важливість природи назавжди зберігається для нас в літературі, в тому числі й українській. Зокрема, нагадування це міститься і в прочитаних мною творах Бориса Харчука і Євгена Гуцала.
Дорога,Анно.Ти мені дуже сподобалась.Я вірю,що ти мені напишеш.Я хочу все про тебе дізнатися.Де ти живеш,чим займаєшся,що ти любиш.Я хочу з тобою потоваришувати.Ти мене дуже надихаєш.Ти можеш знайти в сірому, сумному, щось кольорове,добре,можеш кожного звеселити.Продовжуй в цьому дусь!
З найкращими побажаннями (ім'я)
Скоріш всього шляхом помсти
Народився у селі Веселий Поділ Хорольського повіту. Його батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки. Дитинство провів у селі Горби Кременчуцького повіту, куди з Веселого Подолу перейшов на роботу його батько, забравши з собою сім'ю.
Початкову освіту здобув удома за допомогою матері, а 1840 року вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».
Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім'ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861-го письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з'являлися соціально гострі матеріали, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів. За зв'язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено за ним поліцейський нагляд.
Два роки поет живе у Ніжині, а 1865-го повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.
Помер 10 листопада 1893 в Чернігові, де його й поховали на території монастиря Святої Трійці (вул. Толстого, Болдина гора) .
<span>Творчість</span>