1. Домовленість Максима із боярином.
2.Пошук Максимом свого двору.
3.Вихід залито водою.
4.Ата монголів на одну з гір.
5.Масова загибель війська у воді.
6. Лють Бурунди.
Незачто)
Божий чоловік в творі чорна рада символізує мир та мирні помисли в краіні. Його ьак названо тому що автор пишe що він живe нe на заeмлі, а на нeбі. Божий чоловік вважає свою сліпоту нe каліцтвом, а божим даром, а цe щe раз доказає його чисті та правомірні задуми.
Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.
Повість «Захар Беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об’єднаних спільним початком і закінченням.Казки були опубліковані разом у 2000 р. видавництвом «Зерна» і частина казок була видана видавництвом «Піраміда». Частина казок також опублікована у книжці «Джалапіта», виданій у 2006 р. львівським видавництвом «Піраміда».Збірка казок містить вісімнадцять оповідань. Перед самими казками, між ними та після них відбувається розмова між шакалом та консервною бляшанкою. Ці двоє, зустрівшись ввечері, домовляються розповідати один одному казки. Вони почали розмовляти про те, що люди їх не розуміють, забувають, «що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються», теж мають душу. При цьому шакал розповідає казки із сумним закінченням, а бляшанка – казки із щасливим кінцем. Кожну розказану казку обоє коментують та інтерпретують її мораль по своєму.Як і в багатьох інших творах Андієвської, в казках відбувається олюднення речей. Шакал та бляшанка обговорюють власне уподібнення до людей.<span> </span>