Імена:
Тарас
Марія
Сергій
Петро
Ольга
Міста:
Київ
Львів
Херсон
Закарпаття
Галичина
Запоріжя
Назви журналів:
"Юний натураліст"
"Весела газета"
"Цікавинки природи"
Художні твори:
"Катерина"
"Чайка"
"Заповіт"
<span>"Зачарована Десна"
</span>"Енеїда"
Мир вокруг огромен, в нем есть множество разных дорог, и будущее человека зависит от правильного выбора своего жизненного пути.Поиск правильного и истинного пути должны осуществлять мы, люди, и выбор стоит только за нами. Шагая по выбранной дороге, мы порою спотыкаемся, ошибаемся, разочаровываемся, потому что любой путь сложен, и нет каких-то шпаргалок, которые помогут пройти его без единой ошибки. Недаром говорят, что самый сложный экзамен – это сама жизнь, которая очень непредсказуема и трудна. Мы отыскиваем свой путь посредством проб и ошибок, строя свою дорогу позади себя по мере того, как мы продвинулись вперёд. <span>Поэтому лишь трудясь, заботясь о других, стремясь побороть себя, мы сможем найти и достойно пройти свой путь жизни. </span>
Селянка[с е л а"н к а] 7зв.,7б.,3скл.
життя[ж и т:'а'] 5зв.,5б.,2скл.
листяний[л и с т а'н и й']8зв.,8б.,3скл.
зелений[з е л е н и й']7зв.,7б.,3скл.
тепліє[т е п л і й' е]7зв.,6б.,3скл.
вишневий[в и ш н е в и й']8зв.,8б.,3скл.
1)терпець урввався
2) вжити заходів
3) листуватися
4) відлетіти в теплі краї
5)впадати в очі
6)гортати сторінки
7) наступна зупинка
8)думки збігаються
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду.<span>Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>
<span>Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: </span>
<span>Та де б не ходив я в далекій дорозі, </span>
<span>В чужім чи у ріднім краю, </span>
<span>Я згадую вогник у тихій тривозі </span>
<span>І рідну хатину свою. </span>
<span>Бо дивляться в далеч засмучені очі, </span>
<span>Хоч тінь там моя промайне. </span>
Бо світ иться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
<span>
<span>
</span></span>