Рабы не играли важной роли в производстве. <span>Первоначально не было смысла заставлять их работать: всё, что пленный мог добыть своим трудом, ушло бы на его же пропитание. Поэтому пленных в Египте убивали и называли «убитые». Когда труд людей стал производительнее, пленников начали оставлять в живых. Обычно их, как и другую военную добычу, забирали себе вождь племени и другие знатные египтяне. Называть пленников стали «живые убитые».
</span>
Джолитти Джованни
В 1889‒1890 министр казначейства, в 1901‒03 министр внутренних дел. В 1892‒93, 1903‒05, 1906‒1909, 1911‒14, 1920‒21 премьер-министр. С именем Д. связана эра расцвета и кризиса итальянского буржуазного либерализма начала 20 в. Д. стремился расширить социальную базу буржуазного режима в Италии. Путём либеральных реформ и некоторых уступок рабочим [государственное страхование, легализация рабочих организаций и признание права рабочих на стачки (1901) и др. ] Д. пытался смягчить остроту классовых противоречий в Италии. Неоднократно приглашал в своё правительство реформистских лидеров социалистической партии. В то же время правительство Д. жестоко подавляло крестьянское движение на Ю. Италии, увеличило военные расходы, развязало захватническую войну с Турцией (1911‒12). В 1912 Д. провёл широкую избирательную реформу.
1 Киевская Русь, Московское царство, Золотая Орда, Казанское Ханство, Кубанское Ханство, УНР
Ответ:
Революції 1848—1849 років (відома під назвою «Весна націй» та «Народна Весна») — низка революцій, що сталася в Європі у 1848 році. Весна Націй досі залишається наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте у зв'язку з політичними реакціями, у всіх випадках влада була відновлена протягом року[1].
Революції були демократичними по своїй природі, ставлячи за основу знищення феодальної форми правління і створення незалежних національних держав[2].
Революційна хвиля зародилася в Франції на початку року та швидко поширилася на більшу частину Європи та частину Латинської Америки. Близько 50 країн були ураженими, революціонери не мали зв'язку між собою та не співпрацювали, діючи незалежно[2].
Шість чинників були основними: поширене невдоволення політичним курсом, вимоги вагомішої участі народу в управлінні країнами, вимоги вільної преси, вимоги робочого класу, поширення націоналізму і перебудова політичної системи серед монархів, аристократії, армії, церкви та селянства[2].
Объяснение:
Пиши просто в интернете ну читать правда много сам это проходил