Когда проходят люди с собакой Барбос лает и бросается на них, Жулька так не делает между собой они дружат и часто играются также беспокоятся друг за друга
Время дороже золота
Время как воробей: упустишь - не поймаешь
Время не деньги, потеряешь - не найдёшь.
Деньги пропали - еще наживешь; время пропало - его не вернешь
Вчерашнего дня не воротишь
<span>Упустишь минуту - потеряешь час.</span>
О<em>н</em><em> </em><em>человек</em><em> могучего телосложения и роста (больше 180 см), с русыми кудрями, черными бровями, бородой с проседью. Его облачение – традиционное для того времени: шлем и кольчуга, а из оружия – палица, копье и щит</em>
Народилася 14 листопада 1907 в містечку Віммербю на півдні Швеції, в сім’ї селянських фермерів. Як стверджувала сама письменниця в автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (1971), у неї було щасливе дитинство, повне ігр та пригод. Закінчивши середню школу, Астрід недовго пропрацювала журналісткою в місцевій газеті, а потім поїхала до Стокгольма, де вчилася на стенографістку. Паралельно вона працювала за фахом. Незабаром вона вдало вийшла заміж за Стуре Ліндгрена. На той момент у неї вже був маленький син Ларс. Відразу після заміжжя Астрід залишила роботу, щоб піклуватися про сина і про новонароджену доньку Карін (1934). За словами письменниці, її перша повість-тетралогія, «Пеппі Довгапанчоха» (1945) вийшла в світ саме завдяки дочці. Коли дівчинка захворіла, їй довелося щовечора розповідати всякі історії. Так, одного разу Карін замовила історію про Пеппі Довгапанчоха, ім’я якої вигадала на ходу. Книга мала приголомшливий успіх. Домогосподарці Астрід відразу ж запропонували роботу в дитячому видавництві і присудили кілька премій. Сьогодні її твори перекладені на багато мов в 60 і більше країнах світу. Історія про Карлсона також з’явилася завдяки дочці, яка часто розповідала про загадкового человічка, який залітав у вікно.
Достоевский "Преступление и наказание". описание комнаты Сони ((ч. 4, гл. IV)
Комната Раскольникова - "... крошечная клетушка, шагов в шесть длиной, имевшая самый жалкий вид с своими желтенькими, пыльными и всюду отстававшими от стены обоями, и до того низкая, что чуть-чуть высокому человеку становилось в ней жутко, и всё казалось, что вот-вот стукнешься головой о потолок» .
Комната семьи Мармеладовых (Часть ", глава 7)
<span>Описание комнаты Пульхерии Ивановны: “…была вся уставлена сундуками, ящиками, ящичками и сундучочками. Множество узелков и мешков с семенами, цветочными, огородными, арбузными, висело по стенам. Множество клубков с разноцветною шерстью, лоскутков старинных платьев, шитых за полстолетие, были укладены по углам в сундучках и между сундучками. Пульхерия Ивановна была большая хозяйка и собирала всё, хотя иногда сама не знала, на что оно потом употребится” ("мертвые души")</span>