Моя розповідь буде про птахів, точніше, про одного з них. Я розкажу про дятла. Одного разу я поїхав до родичів у село. Там я гуляв у їхньому саду, великому та старому.
І ось, під час моєї прогулки, я почув голосне: “Тук-тук!” . А потім пролунало чітке рипіння дверей: “Тр-р-р!”. Немовби хтось постукав, і для нього самі відчинилася старі та незмащені дер'евяні двері. Але у садку навколо мене ніяких дверей, звісно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою моєю головою.
Аж тоді я побачив, як щось червоне майнуло на стовбурі дерева. Я здогадався, що це дятел. У тіні старої розлогої яблуні спочатку можна було помітити тільки червоний капелюшок птаха. Чорно-біле пір'я дятла я побачив пізніше, коли очи звикли до тіні.
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення.
Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу.
Я довго спостерігав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.
<span>
<span /></span>
Я прокинувся,але Олег ще спав,тому я пiйшов на кухню,та зробив нам снiданок.
<span>
На мою думку, без минулого немає й не може бути майбутнього.
Ідучи стежкою життя, ми озираємося назад, щоб пригадати все те хороше, що було
колись, і ставимо перед собою ціль – зробити так, щоб таких моментів було
якомога більше в майбутньому .
Наприклад, я займаюся плаванням. Перше досягнення мені далося нелегко. Це було
третє місце на змаганнях, але я добре запам’ятала ті відчуття. Вони допомагають
мені знову й знову йти до перемоги й отримувати її, мобілізувати всі
сили. Тому ось уже три роки поспіль я втримую перше місце серед учасників мого
віку.
Завдяки минулому, люди вчаться на своїх помилках, намагаючись уникати їх у
подальшому житті. Знання історії дає нам можливість ураховувати досвід
минулих поколінь. Це велике надбання, яким ні в якому разі не можна
нехтувати. Народ, який не знає своєї історії, легко перемогти й
знищити.
Прикладом може слугувати кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні».
Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові, що українці –
єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко перемогти.
Олександра Довженка понад усе хвилювала проблема вивчення українцями історії
рідного краю: ніхто не хотів учитися на історичному факультеті, професорів
заарештовували, студенти знали, що історія – це паспорт на загибель. Усе це –
наслідки тоталітарної системи, які не мають права на майбутнє.
Отже, ідучи до майбутнього, ми повинні оглядатися в минуле, обов’язково
враховувати його позитивний досвід, уникати помилок і поразок .
</span>
Моя улюблена музика - клубна музика. Ходячи на танці, ми саме під таку музику створюємо рухи, а разом і танець.
У кожного є своя улюблена музика. У когось народна музика, у когось хіп-хоп, а у когось камберна. Є такі люди які називаютьсь меломанами, тобто ті люди які можуть слухати різну музику.
Отже моя улюблена музика - клубна!
Риба клюе носом
нема місця щоб голка впала
моя подруга сьогодні прикусила язик
я сьогодні била байдики