Того, кто хочет побродить по историческим местам, может заинтересовать Альпийский переулок. Вместе с Южным шоссе представляет собой бывшую знаменитую Куракину дорогу, издавна соединявшую Среднюю Рогатку с левобережными поселениями Невы, - одну из старейших и известнейших в России. <span>
</span>
<span>Лейбниц использовал интегральное исчисление ещё в 1675 году, но опубликовал результаты своего труда лишь в 1684-м. Ньютон же разработал и дифференциальный и интегральный методы исчисления в 1666 году, пользовался ими в своём главном труде «Закон всемирного тяготения», но тоже не публиковал его до 1693 года.
</span><span>Лейбниц использовал интегральное исчисление ещё в 1675 году, но опубликовал результаты своего труда лишь в 1684-м. Ньютон же разработал и дифференциальный и интегральный методы исчисления в 1666 году, пользовался ими в своём главном труде «Закон всемирного тяготения», но тоже не публиковал его до 1693 года.
</span>
Поначалу оба учёных даже не поднимали вопрос о первенстве в этой области, но затем жестоко перессорились, став врагами. Пусть этот спор разбирают историки, но передовые инженерные решения и развитие физики без открытия двух учёных - просто немыслимы.
Кстати, «Закон всемирного тяготения» Исаак Ньютон открыл не благодаря падению яблока, а исключительно знанию законов траекторий баллистики, орбит движения Луны и других планет и звёзд. Труды Ньютона стали основой в разработке математических принципов натуральной философии, что дало возможность сделать гигантский скачок в физике.
Хотя Альберт Эйнштейн недолюбливал квантовую механику, её роль в становлении современных наук недооценить нельзя. Квантовая (или волновая) механика - теория, устанавливающая способ описания и законы движения микрочастиц в заданных внешних полях - один из основных разделов квантовой теории. Квантовая механика впервые позволила описать структуру атомов и понять их спектры, установить природу химической связи, объяснить периодическую систему элементов. В копилку этой науки внесли свою лепту десятки учёных: Резерфорд, Бор, Планк, Шрёдингер, Паули, Геизенберг, Дирак, Фейнман, Гелл-Ман и другие. Становление квантовой механики заняло несколько десятилетий, а служить человеку она будет тысячелетия.
Пожалуй, самая, противоречивая и вызывающая наибольшие дебаты научная работа - теория эволюции Чарльза Дарвина. Оппоненты готовы драться до крови, отстаивая свою точку зрения. Но уточним, первое: Дарвин никогда не утверждал, что человек произошёл от обезьяны, он лишь предположил, что у них общий предок. И второе: Дарвин лишь указал на возможную эволюцию человека в прошлом. К концу жизни учёный высказал сомнение о библейском варианте создания мира (Вселенной). А когда в 1851 году у него умерла 10-летняя дочь, он перестал посещать церковь.
Самый мощный и крепкий камень в фундамент современной науки внёс, в этом нет сомнений, Альберт Эйнштейн. Как и Ньютон, он относил себя к числу сторонних наблюдателей, созерцателей. Он неоднократно утверждал, что человечество вызывает в нём чувство грусти и глубокого разочарования, считая секреты природы более важными и интересными. Его гений вывел науки на более высокий уровень развития.
Его теория относительности принесла ему всемирное признание и популярность, но не Нобелевскую премию, которую он получил за другой труд - по теоретической физике и за открытие законов фотоэффекта. Когда его спросили, «где находится ваша лаборатория», он в ответ показал свою авторучку и сказал: «Здесь».
За открытие новых горизонтов в мире музыки сами музыканты поставили первым в списке гениев имя непревзойдённого Рихарда Вагнера (1813-1 883). Его талант получил в своё время сейсмический эффект у публики. Газеты пестрели заголовками: «реформатор оперного искусства», «революционер в области гармонии и оркестровки». Большинство его музыкальных драм основано на мистических и легендарных сюжетах. До сих пор его тетралогия «Кольца Ни-белунгов» - «Золото Рейна», «Валькирия», «Зигфрид», «Гибель богов» - не сходит с подмостков самых лучших оперных театров.
Нравится нам это или нет, но именно композитор Рихард Вагнер признаётся специалистами самым влиятельным и революционным творцом музыки за всю нашу историю.
РОЛЬ ДОРОСЛОГО В РОЗВИТКУ ДИТИНИ
У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.
У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.
У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:
— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;
— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”;
— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших;
— дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізнавальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння;
— для старшого дошкільника цінність дорослого полягає у здатності брати участь у різноманітних соціальних зв'язках, орієнтуватися у міжлюдських стосунках, а відтак бути прикладом соціальної поведінки дитини, своєрідним “моральним еталоном”.
Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі “іншого”. З певного моменту розвитку дитина втілює в собі “дві людини” (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємодія цих “двох людей” стимулює саморозвиток дитини.
Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.
Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається протягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879—1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.
Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають “малим інтимним колом спілкування” (О. Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства.
Співзвучність суб'єктів виховання — особистості дитини і особистості педагога — є передумовою його ефективного впливу на розвиток дитини. За словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване виховання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на “зону найближчого розвитку”, випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.