Собрались мы как то с другом на рыбалку.Накопали червей,взяли удочки и пошли.Долго не могли найди особенное место.И вот наконец нашли.Сидели не долго,сразу начало клевать.Вообщем,пришли домой через час с полными ведрами.Мне очень понравилось.
Уважний читач розумів, що сім’я Кайдашів — не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. Проте в явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм й відсталість селянства, письменник вбачав загрозу для української нації морального і духовного убозтва. Тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я», прагнучи справити на читачів моралізаторський вилив. Написано повість у річищі поетики реалізму. Ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах Нечуя-Левицького. сучасний літературознавець Ростислав Міщук наголошував: «Письменник у своїх повістях 70—80-х років детально показавши змізерніння особистості, домінування Кайдашів, старосвітських батюшок й матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, котрі б давали широкий простір думкам й почуттям. Оце поглинання людини побутом сприйнято було б Нечуєм-Левицьким як велика загроза людській індивідуальності». У «Кайдашевій сім’ї» письменник заговоривши не лише про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не лише показавши зло, яку оселилося в людському серці і дало страшні плоди, Віктор Полтавець. Ілюстрації до повісті «Кайдашева сім’я»
лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а і, попри сатиричність художнього тексту, показавши, слова літературознавця Володимира Панченка, «людей, котрі не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично немає: «Твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. Лише інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря і Кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. Їм не дуже до сміху, оскільки смердоті — учасники великої родинно-побутової війни, якій немає кінця».
Звісно, Нечуй-Левицький разом із художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад й духовну деградацію поневоленого народу.
У творі чітко окреслено місце подій. Семигори — не плід творчої уяви, а добро знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві Івась часто гостював у родичів із цого села, знавши багатьох місцевих тіток й дядьків, неодноразово зустрічався із членами сім’ї Мазурів, котрі мешкали на кутку Солоному біля церкви і прославилися неспокійною вдачею, постійними колотнечами у родині. Сім’я Мазурів, які по-вуличному звали Кайдашами, й стала прототипом сім’ї літературних персонажів у побутово-сатиричній повісті. Запозичив із реального життя письменник і злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. Навіть прізвище сватів Мазурів — заможних Довбишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши скору на розправу Мотрю, та ще і для увиразнення примхливої вдачі наділив її «серцем із перцем».
Повість «Кайдашева сім’я» не лише соціально-побутова, а і сатирична. як зауважуває літературознавець Ніна Крутікова, «комічні дії Кайдашів, зображені Нечуєм-Левицьким із теплою, співчутливою посмішкою, аби «зсередини», із самого добро знайомого й близького селянського середовища... Головне ж для письменника не «сміх зазаради сміху», а вірність життєвій правді. З серії кумедних подій виростає реальна й трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яку потрапило із кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин».
Драма від Фрідріха Шиллера «Вільгельм Телль» дійсно залишається актуальною в наші дні. Я вважаю, що це трохи несподівано з теоретичної точки зору і навіть дивно. Втім, для розуміння причин актуальності цієї драми необхідно проаналізувати її зміст.
У першому й другому томах академічного зібрання творів Шевченка вміщено поетичні твори.Хронологічна межа між першим і другим томами — арешт 5 квітня 1847 р., що різко змінив долю та умови творчості поета. Поетичні твори 1837 — початку 1847 року (до арешту Шевченка) складають перший том, наступні твори 1847 року (починаючи з циклу «В казематі») та 1848 — 1861 рр. (до кінця творчого шляху поета) — другий том.<span>До першого тому вперше вводяться розділи «Редаговане», «Dubia» (друкуються після віршів, балад і поем, які складають перший, основний розділ, яким відкривається том). До розділу «Dubia» ввійшли тільки такі вірші, щодо яких авторство Шевченка викликає мало сумнівів. Вірші 1837 — 1847 рр., що вміщувались у давніших виданнях творів Шевченка помилково чи без достатніх підстав 1, у цьому томі не передруковуються.</span><span>У середині кожного розділу твори розподілено за річними рубриками. Такий поділ до певної міри умовний, оскільки над деякими творами Шевченко працював протягом кількох років, та й не завжди рік написання вірша, балади чи поеми можна визначити точно. Але він зручний для читача і спирається на власні наміри поета, виявлені, зокрема, під час складання рукописної «Малої книжки», а потім — і «Більшої книжки», в яких твори 1847 — 1860 рр. згруповано (не завжди точно) саме за річними рубриками 2. Твори, над якими Шевченко працював протягом кількох років, віднесено до того року, на який припадає основна частка творчої праці. Точніші відомості про датування творів подаються у коментарях.</span>
<span>1 Див.: Кирилюк Є. П. Питання шевченківської текстології // Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1961. — С. 26 — 38; Сиваченко М. Є. Над текстами українських письменників. — К., 1985. — С. 24 — 103.</span><span>2 Див.: Бородін В. Рукописні збірки Шевченка «Мала книжка» та «Більша книжка» як джерела тексту // Збірник праць двадцять п’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1983. — С. 14 — 49.</span>
<span>Як правило, твори друкуються у хронологічній послідовності за часом їхнього написання. Твори, що мають широку орієнтовну дату (місяць чи понад місяць, рік чи понад рік), ставляться в загальний ряд за другою, «верхньою» її межею. У тих випадках, коли кілька творів датується одним і тим же самим місяцем чи роком і точніші дати встановити неможливо, вони розташовуються в тому порядку, в якому їх записано до рукописних збірок самого поета. Насамперед це стосується поезій 1847 — 1850 рр., переписаних Шевченком після повернення з Аральської описо/592/вої експедиції до Оренбурга наприкінці 1849 — на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня — дня нового арешту поета) до «Малої книжки» за річними рубриками.</span><span>Підставою для датування стали творчі рукописи, частина яких датована чи містить датовані твори, листи, щоденник, автобіографія поета, свідчення сучасників у їхньому листуванні і спогадах, прижиттєві видання й публікації, деякі рукописні списки, документи про надходження творів Шевченка до цензури 1. Важливою підставою для датування великої кількості творів, написаних на засланні, є розміщення їх у відповідних річних рубриках згадуваної «Малої книжки» 2.</span><span>Твори Шевченка (основні тексти, інші редакції та варіанти) друкуються за автографами, переважну більшість яких зосереджено у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України 3; прижиттєвими виданнями та публікаціями (з усуненням цензурних купюр за автографами та з виправленням очевидних друкарських помилок і огріхів); авторськими робочими примірниками прижиттєвих видань («Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 4, «Кобзар» 1860 5) з рукописними виправленнями Шевченка; рукописними копіями та списками (І. М. Лазаревського, П. І. Бартенєва та ін.) з виправленнями поета; деякими іншими, не правленими Шевченком, рукописними списками, що доносять автентичний текст, який в автографічному вигляді не зберігся; деякими посмертними публікаціями (в журналах «Основа», «Вечерниці», празькому виданні «Кобзаря» 1876 р., женевському виданні «Кобзаря» 1878 р. тощо), здійсненими за автографами, нині не відомими (з виправленням друкарських та інших помилок). Твори подаються в останніх авторських редакціях, друкованих чи рукописних. Усі уточнення, виправлення, редакторські кон’єктури, внесені в текст, у тім числі корективи, що усувають цензурні спотворення, застережено у коментарях. Авторські виправлення і переробки тексту вичерпно відбито у розділі «Інші редакції та варіанти».</span>
<span>1 Зібрані в кн.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура: Дослідження та документи: 1840 — 1862 роки. — К., 1969.</span><span>2 Зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 71.</span><span>3 Див.: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. — К., 1961; Путівник по фондах відділу рукописів Інституту літератури. — К., 1999. — С. 539 — 559.</span><span>4 Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 76.</span><span>5 Там само, ф. 1, № 70.</span><span>
</span>