Пропоную скласти такий діалог між гостем Києва та киянином:
- Доброго дня. Перепрошую, чи не могли б ви підказати, як мені дістатися залізничного возкалу?
- Доброго дня. Так, звичайно. Зараз вам слід спуститися вниз вулицею, а потім повернути праворуч.
- Зрозуміло.
- Далі ви побачите велике перехрестя. Перейдете через дорогу і побачите метро.
- Дякую. А ви не знаєчете, чи потрібно мені буде робити пересадки в метро?
- Так, потрібно буде змінювати одну лінію на іншу. Вам підказати?
- Так, будь ласка.
- Ви сядете на станції "Лук'янівська" і доїдете до "Хрещатика". Там ви зміните зелену лінію на червону і дістанетесь зупинки "Вокзальна".
- Величезне вам спасибі. Щасти!
- На все добре!
Ледар - ледарювати, ледарство, ледарює
День був божевільним, як і попередня ніч. Вона не знала, як тепер дивитиметься в очі свекрусі, а свекору тим паче. Але потрібно жити далі, головне щоб Омелько не розтризвонив про це по всьому селі, адже їй не потрібна була слава, ще й така. Мотрю ніколи не приваблювали на стільки старші чоловіки, але після того, як Карпо почав спиватися вона була ладна звернути на себе увагу будь яким способом. Хто ж знав, що все оберенеться ось так. Після того, як в їх забите село провели інтернет, люди збожеволіли, як і Мотря. Омелько хотів лише заробляти, тому і запропонував стати його колегою, а вона погодилася, навіть не знаючи, що з цього вийде. А вийшло так, що ці фото тепер могла побачити ледь не кожна собака села, та що там села, усього світу. Було лише одне спасіння, а саме - обличчя видно не було. Дівчина мріяла про те, щоб можна було повернути час назад і просто послати куди подальше цього старого збоченьця. Як говориться - якби молодість знала, а старість могла.
- Ви обіцяли, що видалите це, як ви могли?- почала Мотря, як тільки помітила Омелька, але йому було байдуже. Чоловік сказав лиш, що не винен, адже не розраховував, що вийде саме так, та і він був під градусом.
Найбільше дівчина боялась, що ці фото попадуть під руку Карпові, адже він точно знав, як його дружина виглядає без одягу. Мотря тепер була навіть рада, що її любий чоловік любить випити і незвертає на неї жодної уваги.
Також вона була вдячна Мелашці, яка хоч і знала про все, але не розповіла нікому. Як жаль, що Мотря так тільки думала.
Маруся уже більше тижня косилася на неї своїм скляним оком і лише сьогодні невістка зрозуміла в чому річ. Також вона розуміла, що свекруха нікому нічого не розповість, адже як-не-як, а це її родина.
(Честно говоря, дальше мне просто лень. Я не могу этого представить. Это на столько угарно... Мне говорят, что я неплохой фикрайтер, но на такое я не способна. Простите)
1.День народження моє саме улюблене свято .
2.Як я святкую День Народження
3.Чому я люблю це свято?
Успіхів)
В іменниках III відміни повість, радість у формі орудного відмінка приголосні не подовжуються (повістю, радістю - підкреслити "т"), тому що м'який приголосний стоїть не між двома голосними.