<span>-Летить, а не птиця, виє, а не звір (вітер)</span>
Ясний, як сонечко.Але в ночi. (мiсяць)
-Жидке, а не вода, біле, а не сніг (молоко)
вірність у коханні, сумлінність; працьовитість і чесність; щирість і великодушність; чуйність і м’якохарактерність; нерішучість і слабовільність; доброта і співчутливість; природна освіченість; здатність до самопожертви. Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Через бідність Петрові доводиться постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Але Петро перебуваючи в Харкові, хоча і беріг кожну копійку, але відвідував театр, давав правильну оцінку театральним виставам, що свідчть про його освіченість. Для нього театр — «таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться». В культурному відношенні Петро стоїть вище виборного і возного, на думку яких, театр існує тільки для того, щоб «гроші видурювати». Але як на бурлаку-заробітчанина, Петро надто чутливий, м’яко- хараткерний, нерішучий, слабовільний. Разом з тим у п’єсі ці риси характеру Петра мають і соціальну та психологічну вмотивованість: вони є результатом залежного, підневільного становища сироти-бурлаки. Петро не здатний до впертої боротьби за своє щастя. Нерішучий і навіть пасивний, він не наважується йти проти «узаконеного порядку», проти станових умовностей, не насмілюється виступити проти старших (Терпилихи) і владних (возного і виборного). Діями Петра керує також співчуття до Терпилихи, розуміння її прагнень за всяку ціну вибитися зі злиднів. І це примушує його відмовитися від особистого щастя в ім’я благополуччя інших, дорогих йому людей — Наталки і Терпилихи. Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері, ще й віддає їй зароблені гроші, щоб возний не докоряв Наталці її бідністю. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.
Тема “Давня казка”: зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея “Давня казка”: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: ліро-епічна соціальна поема-казка.
Віршовий розмір: Чотиристопний хорей.
Художні засоби
Епітети: люди добрі, поет нещасний, сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,прудкії коні,вільні руки.
Метафори: не цвіла урода гожа, сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.
Порівняння: розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і мов сон, життя минало. Гіпербола: розходилась по світу стоголосою луною.
Антитеза: у мужички руки чорні, в пані рученька тендітна.
Інверсія: раз у раз ходила молодь пісні – слова вислухати.
Фразеологізм: спіймати вітра в полі архаїзми: граф, графство, герольди.
Композиція “Давня казка”
Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: знайомство з поетом. Зав’язка: зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: конфлікт між Бертольдом і поетом.
Розв’язка: довічне ув’язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.
Проблематика і мотиви твору :роль митця в суспільстві; служіння музі й народові; суть людського щастя, вдячності; воїни заради збагачення.
Андрій Чайковський «За сестрою» головні герої
1. Жителі села Спасівка
Родина Судаків (дід Андрій, його син Степан з жінкою Палажкою, два сини — Петро і Павлусь, дочка Ганна). Павлусь — головний герой твору, представник славного роду Судаків.
дід Панас
2. Козаки сотник Андрій Недоля
козак Семен Непорадний («…Був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена та на грудях широко розхристана. Звідки визирали широкі косматі та на сонці засмаглі груди. Миючись, засукав рукави поза лікті й показав жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки»)
Остап Тріска — один з козацьких ватажків
Харциз Карий (зрадник)
Остап Швидкий — полонений татар, якого в кінці звільнив Павлусь
3. Татари
Ватажок татар — Мустафа-ага, син Ібрагіма, ханського Девлет-гірея Ібрагім
Гусейн — полонений татарин
Сулейман-ефенді — татарський купець «…Старий із сивою бородою, що купив Павлуся, був дуже багатим татарським купцем. Він вів широку торгівлю між Царгородом та всіма приморськими містами й Україною. Свої головні склади мав саме в Коджамбаку»
Девлет-гірей
<span>Юрко</span><span><span> </span></span><span>—</span>
<span>міський хлопець.</span>
<span>Риси характеру героя:</span>
<span>а) брехливий і жорстокий;</span>
<span>б) грубий у ставленні до Тосі;</span>
<span>в) байдужий до страждань качки-матері та її дітей;</span>
<span>г) хвалькуватий та підступний.</span>
<span>Юрко — уособлення людської жорстокості.</span>