Доброго дня, шановний Всеволоде Зіновійовичу!
Ваш твір «Тореадори з Васюківки» зацікавив мене, викликав
щирий сміх з першої прочитаної мною сторінки!
Дана повість – це колоритне відображення безтурботного
життя дітей, захоплююче та цікаве. Виникало враження, що Ви вкладаєте в образи
Яви та Павлуші свої дитячі переживання та емоції – настільки вони яркі й
колоритні!
Я пережив масу емоцій разом з героями твору, відчував
радість й сум, стурбованість та впевненість у собі. Повість змінила мій світогляд,
погляди на життя, розкрила нові цінності у людських стосунках. А саме – щирість
у почуттях, відданість у дружбі.
Червоною лінією Вашої повісті, на мій погляд, є
твердження, що будь-які проблеми можна розрішити, не втрачаючи почуття гумору!
Вважаю, що даний твір слід прочитати й дорослим людям.
Із щирою повагою, (Ваше ім'я)
Люди помогите с моим ответом пж
<span><span>Довідалися печеніги, що
князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з
міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод. </span><span>
<span>Зібралося віче, стали радитися. Допомоги чекати
нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові. </span>
<span>Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися
ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по
жмені вівса, пшениці чи висівок — що в кого було. </span>
<span>Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль.
Старий звелів викопати колодязь, спустити туди діжку й налити в неї бовтанку. У
другий колодязь у діжку налили розведений водою мед. Вранці послали за
печенігами й запропонували взяти заложників із них, а самим піти подивитися, що
робиться в місті. </span>
<span>Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці вирішили
здатися. Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв,
хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до
колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого — сити медової, самі
скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не
повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям по корчазі бовтанки
й сити з колодязів. Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців,
і зняли облогу.<span> </span></span></span></span>
.Олена Теліга:Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині , батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі).Потім сім'я переїжають до Києва.Олена навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської. 14 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдалося вибратися з радянської України до Тарнова (Польща), де вони зустрілися з батьком.Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів. У Чехії Олена отримала «матуру» — атестат.Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із чоловіком, Уласом Самчуком і кількома друзями нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова,та повернулися до Києва.Її заарештовують.Загибель поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті української письменниці.
Олександр Олесь:Народився в Житомирі 21 липня (8 липня за старим стилем) 1907 року.Батько — відомий поет і письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім — Олександр Олесь), мати — Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька.У 1919—1923 роках здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 року він разом із матір'ю виїхав з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 року був змушений поспіхом емігрувати до Австрії.На початку радянсько-німецької війни 1941–1945 переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, узяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941–1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві.З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова.25 травня 1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у Целенбау — окремому блоці для особливо важливих в’язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).Їхня біографія дуже схода. Обидва жили в заможній сім'ї,потім переїхали до іншої країни,але серце та душа належала Україні,тому вони повертаються,але з початку гітрелівських репресій були заарештовані.Померли від каторги в в'язниці та під час розстрілів в Бабовом Яру. Тож не забуваймо гід Українців,які ціною власного життя показали не схильність духу,волі України!Пам'ятайте своїх героїв!