У творі є багато моментів, що викликають посмішку, навіть сміх. Кумедний сюжет, специфічна мова — усе це допомагає створенню такого ефекту. Ось, наприклад, сцена, коли Мотря залізла на горище Кайдашихи за яйцями, ніби їх знесла її курка, на що Лаврін їй відповів: «Хіба ж ми просили твою курку на наше сідало? Чи шапку перед нею знімали, чи що?» Або сцена, коли Мотря під час сварки виколола око Кайдашисі і зовсім не відчуває за це докорів сумління. Так, вони написані кумедно, гостро, але чи здаються вони смішними? Я гадаю, що ні. Письменник вибрав таку сатиричну форму спеціально для того, щоб краще вплинути на читача, передати йому свою думку.<span>Ще одна сцена, коли Карпо гнався за матір’ю з дрючком, бо вона зачинила в хліві його коня, і зупинився аж біля ставка, крикнувши: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Я переконаний, що за описом цих кумедних на перший погляд сцен, а насправді — сумних і навіть жахливих, ми відчуваємо біль автора за людей, що так занепали. На мою думку, це і є той самий «сміх крізь сльози».</span>
<span>Мойсей - єврейський пророк.
Він прагнуврозбудити духовнi сили народу, щиро вірячи у велич власноï мiсiï.
Мойсей дуже любив свій народу.Але після вигнання Мойсея з табору,він
втрачає вiру в священну iдею.
В образi Мойсея поєднанно земне i вiчне. (Образ Мойсея приваблює людство
силою духу, невгасимою любов'ю до рiдного народу.)</span>
Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини.
<span>Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом. </span>
<span>Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною". </span>
<span>У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя. </span>
<span>Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.</span>
III
Коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у шахтній ваговій. Він переніс із погреба те, що вціліло — картоплю, два кусники старого сала й кілька цибулин. Спочатку було холодно й незатишно, докучали щури. Потім Зульфат, товариш Климка, вигнав нахабних звірят димом, допоміг облаштувати кімнату. Тепер тут часто збиралося шкільне хлоп’яче товариство, дивилося на розжарілу пічку-буржуйку, прислухалося до гуркоту нічного бою і мріяло почуваючи себе на Робінзоновому острові.
Праця людей годує,а линь марнує
коріння праці гірке, але плоди - солодкі
умій працювати і помічників добирати
у праці- краса людини
замлю прикрашає сонке- а лююдину праця
без роботи а ні хлиба, а ні праці ніде і води взяти
людина свою далю працею кує.