Без двадцяти восьми
у шостій годині сорок хвилин
зустрінемось половина на сьому
Н.в. лялька столяр
Р.в. ляльки столяра
Д.в. ляльцi столяру (столяревi)
З.в. лялька столяр
О.в. лялькою столярем
М.в. на ляльцi на столярi
[л'ал'ка], [стол'ар]
Скласти твір-міркування про те, чому я люблю Батьківщину, пропоную так:
Батьківщина - це місце, де я народився і виріс. Чому я люблю свою Батьківщину? В Україні мені все рідне: люди, мова, місця. Тут проходить моє дитинство - найкращі роки. Саме в Україні живуть мої близькі люди: мама та тато, бабусі з дідусями, друзі. Українська - моя рідна співоча мова. На моїй Батьківщині все особливе, рідне, близьке. Моя Україна дуже затишна. Вона чарує всіх своєю різноманітністю: морями, горами, річками, озерами, полями. Я пишаюсь тим, що я - українець. А коли я підросту, то хочу допомагати своїй країні стати сильнішою та прекраснішою. Тож бережімо рідні місця і не забуваймо Батьківщину, адже вона в нас одна.
По справжньому щасливою може бути людина у якої є насамперед Здоровя,сімя або люди якім вона потрібна,які завжди її підтримають і допоможуть і саме головне Розум!Розум-це дуже великий скарб людини,у якої людини є розум,то та людина буде завжди щаслива і доля сама буде їй всміхатися..Це основні три чинники без яких людина не може бути по справжньому щасливою...Але якщо вони є,то щастя людині гарантоване..
ЛЕГЕНДА ПРО ВИШНЮ<span>
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко).
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до помочі і доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті. </span>