І так і ні він нікого не міг залишити в біді але в водночас він був дуже сильним і агресивним. Але це лише моя думка
Ответ:
Я пишаюся своєю родиною! Вона, мабуть, одна з найкращих родин у світі, я люблю і бережу її.
Наприклад, моя бабуся (ім'я бабусі). Вона пече найкращі пиріжки та готує найсмачніший борщ, і може мені допомогти з різними трудношами:порвалися штани-заш' ю! Втомився після карате(або інший гурток) - то вона дасть мені печива з чаєм, я помиюся у теплій ванні-і вона мене приласкає... І мама з батьклм теж мені дуже дорогі. Тато, на жаль, майже завжди на роботв, але мама у мене дуже розумна! Вона працює (професвя). Тому моя мама мені може допомлгти з уроками. А на вихідних ми з батьком можемо піти на ковзанку, кафе, на роледом чи просто погуляти.
Але найчастіше ми на вихідних проводимо час з всією сім'єю. То підесо в ліс, то на пікнік, то з бабусею підемо на базар купляти пряжу! Всі один однлго поаажають і ми майже ніколи не сваримося.
Ответ:
1.розу,2.короля,3.честолюб,4.пяница,5.безмесмена(дилок),6 лихтарыка, 7. географ 8лис
Объяснение:
Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
<span> Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора. </span>
<span>До постаті одного з керівників гайдамацького руху на ПоділліуXVIII ст. Сави Чалого, опоетизованого в народній баладній пісні, ще в 1838 р. звертався Микола Костомаров, Його романтична трагедія «Сава Чалий» занадто вільно трактувала мотив та ідею народної пісні, в якій засуджувалося ренегатство повстанського ватажка, що перекинувся в шляхетський табір. Микола Костомаров намагався довести невинність зрадника і натомість показав Гната Голого, який вбив Саву, як лиходія.</span><span>Карпенко-Карий у своєму творі зображує гайдамацький рух за фольклорною традицією. Показуючи трагедію визвольних змагань народу, зумовлену зрадою ватажка, який за панські ласощі й принади» перекинувся на бік По-тоцького і став страчувати своїх недавніх побратимів, драматург акцентує на справедливості помсти над перекинчиком, здійсненої його колишнім товаришем Гнатом Голим. Осуджуючи поведінку зрадника, Карпенко-Карий порушував болючі проблеми сучасного йому суспільного життя, розв'язував їх з демократичних позицій.</span>Трагедійність долі головного героя твору полягає в тому, що Сава Чалий як людина високих моральних поривань, бурхливих пристрастей прагнув відстоювати Інтереси поневоленого, закріпаченого селянства, але, заплутуючись у сітях, уміло розставлених шляхтичем Шми-гельеьким, починає вагатися. Кохання до шляхтянки Зосі засліплює очі запорожця, він починає стримувати вибух народного гніву, закликає чекати «слушного часу». Все це приводить до розриву між Савою і Гнатом, а отже, й до переходу гайдамацького ватажка в табір Іїотоцького.<span>Так непересічна особистість вироджується на наших очах, власне стає однодумцем хитрого, підступного Шми-гельського, що, маскуючись, грає роль козака.
У фіналі трагедії Сава намагається виправдатися перед гайдамаками («Я лиш обороняв від кривди вашої ввесь край»). Але такі «виправдання» Гнат категорично відкидає, нагадавши про його злочини, заподіяні й колишнім товаришам, і всьому народові. Пафос твору — в осуді зради як найстрашнішого зла.</span>Уроки трагедії Карпєнка-Карого, її злободенність полягають насамперед у тому, що і в момент її написання, і пізніше, навіть сьогодні вона закликає до єдності народу, до єдності ватажка і мас, Трагедія, звертаючись до кожного з нас, навчає обдумувати кожен крок, кожний вчинок, нагадує, що невиважені дії можуть привести людину до горя, нещастя, до невідворотного кінця.<span>
</span>