Благородство-сложное слово,состоящее из благо и род,наверное человек,несущий благо своего рода. Благородство-это то-положительное, что сидит внутри человека.,то есть его честность,способность помочь нуждающемуся,ждущего этой помощи. Благородный-человек с чувством собственного достоинства,с готовностью жертвовать собой,во имя кого-то другого.
Есть такой герой в повести Пушкина А.С. "Дубровский"- это Владимир Дубровский,который с момента первого описания его автором, проявил свое благородство,любовь к отцу, помня о своем долге.Узнав,что его отец болен,обстоятельства его болезни,он немедленно приехал в Кистеневку. Помочь отцу он уже не смог,отец умер на его глазах.Потеряв любимого отца,как он узнал,по вине Троекурова,Владимир сообщают,что и имения он лишился,оно судом передается Троекурову ,Владимир решил мстить этому человеку. Во первых он решил сжечь свое родовое гнездо,чтобы оно не досталось врагу,но он не хотел гибели людей и ,приказал открыть все двери,а крепостной Архип наоборот их закрыл. Задуманное Владимир выполняет,забрав крепостных с собой он становится разбойником,потому что не найдя помощи у закона, он решил жить по своим правилам- быть жестоким,безжалостным.Но даже будучи разбойником ,он не изменял своим моральным принципам.А,полюбив Машу-дочь своего врага Троекурова,он не стал жечь Покровское,имение Троекуровых,проявив свое благородство. А благородный разбойник он потому,.что грабил исключительно богатых,а награбленное раздавал бедным,он уважал своих крестьян,с детства был к ним привязан,не хотел,чтобы они голодали,он чувствовал за них ответственность.
Я встречала благородных людей,да и не единожды.Да простой пример: Подскользнулся старик,упал,подбежал мужчина,поднял его оказалось,что у деда перелом руки,мужчина вызвал "скорую".Или вот. Мы на каникулах отдыхали в Краснодарском крае.Отдыхали на пляже.Резко начался дождь,да еще с градом.Кто был рядом с грибками,спрятался под ними ,кто не успел,тем досталось, да еще как.Опять мужчина-бегал под градом,собирал оставшихся детей,закрывая их своим плащом,сам оставаясь незащищенным. да в жизни много таких случаев.
Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Усе можливе в цьому світі! Головне — вірити...
1. Главная героиня повести, ее жизнь в замужестве.
2. Чувства таинственного Г.С.Ж.
3. Любовь в рассуждениях генерала Аносова.
4. Смысл любви для главного героя повести и самого А. И. Куприна.
Прошедшее лето было удивительным и не похожим на другие, - летом я ездила к океану.
Волны набегали на белый песок. щекотали босые ноги и убегали прочь. Я гуляла по кромке воды, а вода была такая теплая. что не было ощущения воды на коже, а, скорее. ощущение крыла бабочки.
По утрам я просыпалась очень рано и бежала к воде, стараясь не упустить эту утреннюю свежесть волны, уоторая исчезала, как только показывалось солнце.
Чудное лето! Я влюбилась в этот белый песок, в этот соленый вкус океанского воздуха, в этих смуглых, веселых людей, которые превратили мое лето в праздник!
Как же здорово, что мир такой огромный и такой разный, и можно каждое лето сделать особенным, путешествуя по нашей планете.