Моего папу зовут Игорь.Мой папа очень смешной и заботливый.Когда мне грустно папа начинает меня щекотать. Я смеюсь.Однажды я заболела ,а мама была на работе.Папа как настоящий мужчина сварил мне тёплый суп.И сбегал в аптеку за лекарством,а так же съездил к бабушке за сладким и полезным вареньем.Ну и конечно мой папа очень сильный!Когда мы не можем что то то открыть папа с радостью нам поможет. Я люблю своего папу и всю свою семью!
Амалит-это довольно современо писать половину имени и половину слова литература для того чтобы сделать себе литературное имя
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Жили-были старик, со старухой и не было у них ни детей, ни внуков. Как-то раз пошла старуха в лес по грибы, по ягоды, видит перед дней дерево, а нём ягод видимо-невидимо, и красные, и жёлтые, и пёстрые. Подошла старуха к дереву волшебному, сорвала ягоду, а дерево ей молвит:
-Зачем ты бабушка ягодку мою сорвала? Для чего она тебе понадобилась?
-Здравствуй дерево расчудесное, а ягоду твою взяла, чтобы варенье из неё сварить.
-Эта ягода волшебная, и совсем не для варенья, она для счастья нужна.
-Для каково-таково счастья?
-Ты ягодку не ешь, а посади её в горшочек, а на утро и узнаешь.
Так старуха и сделала, пришла и посадила ягодку в горшочек. На следующий день просыпаются старуха и старик видят, на столе гора пирожков, самовар стоит, прибрано в доме. И видит рядом девочку в сарафане расписном, в сапожках алых, в кокошнике богатом.
-Здравствуй бабушка, здравствуй дедушка, садитесь завтракать. Я внучка ваша.
-Как тебя внученька молвить?
-Я-девочка по имени Чудесенка. Раньше я на дереве росла, а теперь в дом к вам пришла.
<span>Стали дед со старухой жить поживать с Девочкой Чудесенкой, да добра наживать</span>