Король Ричард Львиное Сердце, возвращаясь из крестового похода, оказывается в плену у австрийского короля Леопольда. Этим обстоятельством спешит воспользоваться его брат принц Джон. Его цель — английский трон, и для осуществления своих замыслов ему необходимы средства. Поэтому по его приказу на англо-саксонцев налагают непосильную дань.
Это становится не по вкусу саксонскому аристократу сэру Робину из Локсли. Он заявляется прямо во дворец к принцу Джону и говорит ему в лицо всё, что он о нём думает. С этого момента он становится вне закона и уходит в леса. Вскоре к нему примыкают соратники: Уилл из Ганвелла, Мач — сын мельника, здоровяк Малыш Джон, монах Тук, а также все обиженные и угнетённые. Шервудский лес становится опасным местом для подельников принца Джона.
Вскоре Робин Гуд со своей бандой совершает дерзкую вылазку и захватывает большие богатства, собранные людьми Джона. В его руках оказываются его враги — Гай Гисборн, шериф Ноттингема, и леди Мэриан. Леди Мэриан, увидев как заботится Робин Гуд о бедняках и как он верен королю Ричарду, меняет своё отношение к Робину и готова ему помогать. Робин тоже не остается равнодушным к леди Мэриан и отпускает своих врагов ради неё.
Заманив Робина на турнир по стрельбе из лука, Гай Гисборн и принц Джон хватают Робина Гуда. Леди Мэриан вовремя предупреждает друзей Робина и им удаётся организовать побег.
В Англию, инкогнито, возвращается король Ричард, и об этом узнает местный епископ. Он сообщает новость принцу Джону, который решает организовать убийство брата. Леди Мэриан, подслушав планы Джона, пытается предупредить Ричарда, но её хватают. Ричард встречает Робина Гуда, и вместе, захватив епископа, они проникают на церемонию коронации принца Джона. Завязывается жаркая схватка. Ричард и Робин со своими людьми одерживают верх. Мэриан и Робин женятся.
Браз Дон Кіхота став певним символом, навіть міфологемою
Головний герой вигадує собі красиве ім’я. Звісно, справжньому лицареві нього недостатньо. Необхідний ще зброєносець, яким стає знайомий Дон Кіхо-ІІІ Санчо Панса. Новоспечений лицар дає гучне ім’я навіть своєму коневі. Не може лицар і без Дами серця, якою стає дівчина з сусіднього села з пишним іменем Дульцінея Тобоська (ясна річ, це ім’я також вигадав наш лицар сумного образу). Зброю Дон Кіхот лагодить собі з того, що «завалялось» у домі ще від часів його прадіда. От, здавалося б, і все! Образ славного лицаря вийшов на славу, перепрошую за каламбур. Але ж ні, ще не час зупинятися і милуватися цією картиною: жоден славний лицар не обходився без подвигів, які покриють його ім’я вічною славою. Отже, Дон Кіхот вирушає здійснювати подвиги, показувати свою лицарську мужність та звитягу…
Ми визначили, що у своєму творі Сервантес пародіює усі основні атрибути ,дії середньовічного лицаря. Але повернімось на хвилинку до наших міркувань і перевіримо їх уважніше. «…Жоден славний лицар не обходився без подвигів, які покриють його ім’я вічною славою». Безумовно, це так. Дон Кіхот робить усе; заради викорінення зла на землі, заради справедливості та щастя людей. Звісно, він мріє про славу та визнання, але стимулом до його боротьби є сам факт існування несправедливості, яку він бачить (чи яка йому примарилась). Отут вперше щось не збігається…
Образ Дон Кіхота дуже глибокий, ми розуміємо це ще читаючи твір, навіть не встигнувши до ладу подумати над ним. Але, намагаючись стати «копією» і мужнього середньовічного лицаря, Дон Кіхот перевершує свій ідеал: вроджене прагнення справедливості набуває дещо химерних форм і не завжди дає бажані результати саме через втрату відчуття реальності, але ж прагнення Дон Кіхота до загальної справедливості дуже відрізняється від прагнення здобути собі славу,багатство та прихильність Дами серця. Герой, який воює зі злом, не може не викликати повагу та захоплення, але ж викривлене сприйняття Дон Кіхота примушує його бачити зло там, де його нема або ж не прогнозувати ситуацію й можливі наслідки власних дій.
Тепер ми співчуваємо Дон Кіхоту, його таке щире; і таке палке прагнення добра та істини, навіть попри його невдачі, не дає нам змоги поставитися до цього образу цинічно, промовивши щось на зразок «ну, хотів як краще, а вийшло краще не згадувати…» Можливо, читаючи твір, ми думаємо собі: «От дивак!», але частіше, зізнаємось ми в цьому чи ні, ми співчуваємо Дон Кіхотові й вболіваємо за нього, хоча й здогадуємось, що його фантазії;не переможуть дійсність (вітряки не перетворяться на велетнів, яким би благородним не був Дон Кіхот…). Це робить головного героя роману по-своєму трагічним, але, безумовно, симпатичним читачеві.
Замисливши роман як пародію на лицарську літературу низької якості, Сервантес зробив набагато більше: він зобразив по-своєму трагічний образ, обраї і дуже глибокий і яскравий, життєвий настільки, що ім’я цього героя перейшло в мовленні у розряд загальних назв. Виходить, цей дивак — не просто поодинокий випадок. Створюючи свого персонажа, Сервантес витяг на поверхню цілий шмат людської свідомості, зобразивши ті проблеми, які турбують багатьох людей, знайшовши підґрунтя для опису окремого психологічного типу, окремої; філософської системи. Через це образ Дон Кіхота ми не лише спостерігаємо на папері, а й часто зустрічаємо і — головне — впізнаємо у нашому житті.
Перш ніж говорити про донкіхотів у нашому житті, треба подумати, чи виникають такі типи у сьогоденні та й чи висока ймовірність їх виникнення. Ну, що ж? Алонсо Кіхано проти Дон Кіхота. Ох, і не проста ця проблема!
З одного боку, коли б якось Алонсі закортіло перетворитися на Дон Кіхота у наше сторіччя повального індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як мені здається, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не може сучасна людина уявити себе кимось і помандрувати собі боротися з ним. Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш: є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є хто проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, високу імовірність того, що таке бажання виникне.
Аж тут і криється пояснення чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, надто щасливим та приземленим став наш світ останнім часом, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, — все це побачиш хіба що в книжках та історичних поемах. Крім того, нема де й вчитися цього: дитину від раннього віку привчають до прагматичності, практичності, сили, а слово «фантазер» надто часто вживається в негативному значенні.
События происходит когда Капитан Крузо (Робинзон Крузо) вместе со своей командой погибли при штормовом предупреждений и выжившим остался Робинзон Крузо и главный герой попадает на Необитаемый остров
и Робинзон Крузо должен выжить и выбраться из обитаемого острова