<span>Омелько<span> <span>— працьовитий селянин, виснажений панщиною. У
нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши
хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з
пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе».
Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності
Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш
не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький
пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на
розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал
«господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті
«Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в
посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт
господаря. </span></span></span><span><span>Інша індивідуальність розкривається в образі </span>Марусі. Письменник
спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній
світ, поведінку, вчинки. Не все в образі Кайдашихи було негативним. У своїх
повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має
особливе значення в ментальності українців. Дослідник відзначив роль жінки в
українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий
вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини. <span>
<span>Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила
улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з
людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано
зневажливо. </span>
<span>«Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана,
куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до
панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло
панів і набралась од них трохи панства. </span>
<span>До природної звичайності української селянки у неї пристало
щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала
та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.»<span> </span></span></span></span>
Не розумію, як можна не любити країну, у якій ти народився й зростав, у якій вперше покохав і вперше пробачив, у якій зустрічав і прощався. Не розумію. Батьківщина — це те, що наймиліше людському серцю, це одна з найбільших цінностей, яку не можна вибрати, адже вона дарована кожному Богом. Я поважаю свою країну, відчуваю її у своєму серці, тому й маю право назвати себе справжньою патріоткою.
Поняття «патріотизм» має для кожного своє суб’єктивне значення. Ми часто зустрічаємо це слово в загальному вжитку, а особливо зараз, коли Україна переживає складний період своєї історії й потребує особливої уваги та любові. Особисто я вважаю, що любити свою державу — це і є справжній патріотизм. Він проявляється в нашій вихованості й повазі, у спогадах і переживаннях. Бути патріотом — означає бути відданим громадянином своєї держави. Жити, працювати на благо своєї країни також є проявами почуття патріотизму. Адже лише пересічні жителі можуть створити або значно покращити імідж держави, лише вони можуть втілити мрії в реальність, чим можуть покращити не лише свій рівень життя, а й рівень цілої країни. Патріот — це людина, яка віддано служить ідеї. Патріот — це той, хто розуміє проблеми своєї держави й за жодних умов не покидає її. Патріот — це закоханий. Чесно, я не розумію, як можна не бути патріотом країни, в якій ти народився. Адже Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду, це земля твоїх батьків, до якої ти ніби прив’язаний невидимими ниточками, це вся твоя історія. Це не тільки земля, на якій ти проживаєш, а й уся та духовна спадщина, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.
Тож, як на мене, бути патріотом означає любити свою Батьківщину. Любити її віддано, чесно, по-справжньому й назавжди…
У наш час, на землі все рідше можна зустріти добру та чуйну людину. Набагато частіше, ми зустрічаємо жорстоких та злих людей, які зовсім не хочуть дарувати добро оточуючим. А все тому, що такі люди також наштовхнулися не на ту людину. Тому так важливо дарувати добро, нести радість та дарувати усмішку усім людям, аби увесь світ міг бути впевнений, добрі та мужні люди є, а вони-основа життя людини на землі.
Ты можешь что-нибудь добавить, или убрать но чтобы контекст оставался таким. Удачи)
Том - головний герой твору "Усмішка" Бредбері. Це хлопчик, який активно взаємодіє з дорослими. Він дуже кмітливий та розумний для свого віку. Проте, він не перестає буди дитиною. Том щирий, відкритий, добрий, як і більшість дітей. Він не здатен на зраду, підлість. Саме це і робить його позитивним героєм, який викликає повагу. Мені Том дуже імпонує своєю світлістю. Він дуже приємний. Незвичайним в нього ж погляд на світ. Кожному зі своїх однолітків я рекомендую цей твір для прочитання, адже, познайомившись із Томом, можна по-іншому подивитись на знайомий нам світ.
Подробнее - на Znanija.com -
znanija.com/task/11972208#readmore