Йдеться про те, що автор думає - піддаватися йому мукам сумління, чи зарити його глибоко в собі і жити не правдиво, без совісних поривань і думок.
Думки про безсмертя народу та його пісні
<span>Живуть на світі люди, життя яких бездоганне, мов куля. Незважа ючи на те, яке суспільне становище займає людина, кожному властиво робити помилки. Можна бути царем, мати владу і вмерти, не залишив ши згадки про себе в душі жодної людини. Але є такі люди, які не зробили за своє життя надзвичайних відкриттів, але їх люблять і поважають родичі та знайомі, їх не забувають ті, кому вони подарували життя. Головна героїня роману Ліни Костенко саме така. Поетеса порушує проблему несправедливості світу, але розкриває образ Марусі Чурай, як противагу всій мерзоті, що панує серед людей. </span>
<span>"Це - голос наш" Маруся - голос народу. Голос, що ллється із надрів душі. Іван Іскра каже про неї, що вона - голос України. Дівчина каже Грицю: </span>
<span> Це ж цілий вік стоятиме між нами. </span>
<span> А з чого ж, Грицю, пісню я складу?! </span>
<span>Серце повинне бути чистим, а інакше пісня не поллється. До якого ж висновку ми дійшли? З давніх-давен Україна була знана своїми піснями. Наша нація щира, відкрита, а тому і пісні в нас мелодійні, лагідні, іноді болісні. </span>
<span>"Це - душа." Красива душа в Марусі. Не терпить вона ні лестощів, ні нечесної праці. На різних духовних рівнях вони знаходяться з Грицем, не даремно ж дівчина каже: </span>
<span> Чи він мені, чи я йому нерівня. </span>
<span> Нерівня душ - це гірше, ніж майна! </span>
<span> </span>
<span>Світ, в якому ми живемо, несправедливий і жорстокий, бо в ньому є місце для підступних та черствих людей. Але наша планета прекрасна, тому що ще живуть ті, хто здатні дарувати тепло і ласку тим, хто цього потребує. Маруся Чурай світила для України і для її синів, вона дару вала їм свої пісні, нічого не потребуючи натомість. Я вважаю, що люди здатні зігріти тих, хто ще почуває себе самотнім. А тому ще довгі роки над нашими домівками будуть лунати чиїсь добрі і лагідні пісні. </span>
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
Ще від рідної матері Андрій Малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. Саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. Саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття Андрія Малишка.Крім спогадів про рідний дім А. Малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. Це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. Він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. Дзеркалом суджень про світ і особистість для А. Малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. Ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом Придніпров’я.<span>Усі поезії А. Малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані поглядами людини з активною життєвою позицією, натхненною прикладами минулих поколінь співвітчизників. В той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. Але А. Малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. В алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.</span>
Меткость русского фольклора феноменальна и поразительна. Сказано в XVIII веке: „От трудов праведных не поставить палат каменных“. (Леонид Крайнев-Рытов
Нельзя просто повторять фольклор<span>. </span>Фольклор<span> - это кладовая, из которой нужно </span>брать<span> для сегодняшнего дня. (</span>Михаил Светлов)
Фольклор приятней слушать иногда, чем выскочек, раскрученных по блату. (Георгий Александров)