Нора Хельмер — центральний персонаж п’єси «Ляльковий дім», дружина адвоката Хельмера, має, здається, все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. Вдобавок ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховаються величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву. Як виявилося, життя Нори не було таким вже й безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита. І ось настає момент зізнання, момент випробування двох перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя. До прочитання рокового письма Хельмер виголошує на адресу дружини пристрасне зізнання у любові і відданості: «Знаєш, Нора … не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе». Дізнавшись про провину Нори, чоловік в повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори «ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку … мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин
». Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який недавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється на доброго і дбайливого «порадника і керівника». Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори покинути «ляльковий дім», цю «велику дитячу». Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори.
Ось діалог Нори з чоловіком -Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною». Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатки. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму». П’єса була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини.
Сухову удаётся захватить Абдуллу в плен, но тот сбегает, убив Петруху и самую молодую из жён — 15-летнюю Гюльчатай. Позднее Сухов выводит гарем из Педжента по подземному ходу, который ему показал Лебедев, хранитель местного музея.
<span>Беглецы укрываются вместе в старом нефтяном резервуаре, где их осаждают бандиты. Узнав о гибели полюбившегося ему Петрухи, Верещагин отбивает у басмачей баркас, направляет его к берегу, не зная, что баркас заминирован, и погибает при взрыве. Сухов не смог предотвратить его гибель. В момент взрыва он выбирается из резервуара и с помощью Саида уничтожает всех бандитов. Гарем передают под опеку Рахимова, а Сухов возобновляет свой путь на родину.</span>Действие фильма происходит в начале 1920-х годов на восточном берегу Каспийского моря<span>. Закончилась </span>гражданская война<span>, но в </span>Средней Азии<span> ещё орудуют банды </span>басмачей<span>. Красноармеец </span>Фёдор Иванович Сухов<span> возвращается через пустыню домой, в Россию, к жене Катерине Матвеевне. В начале он освобождает местного жителя Саида, закопанного по шею в песок.</span> Советский<span> художественный фильм </span>1970 года<span> режиссёра </span>Владимира Мотыля, повествующий о приключениях красноармейца Фёдора Ивановича Сухова, спасающего женщин из гарема бандита Абдуллы в годы гражданской войны.<span>Далее Сухову встречается отряд красного командира Рахимова, который преследует другого бандита — Чёрного Абдуллу и его банду. Раньше Абдулла сбежал из крепости и оставил там </span>своих жён. Над ними нависла смертельная угроза: если муж не может увезти всех жён с собой, он убивает их. Рахимов уговаривает Сухова задержаться и охранять жён Абдуллы, а сам отправляется за Абдуллой в погоню, откомандировав в помощники Сухову молодого красноармейца Петруху.
<span>Сухов сопровождает бывших жён Абдуллы в близлежащий приморский посёлок Педжент.
</span>За оружием и поддержкой Сухов обращается на бывший пост царской таможни к его начальнику, Павлу Артемьевичу Верещагину, но получает отказ. Тогда он ремонтирует старый пулемёт «Льюис», находит ящик с динамитом и минирует единственный баркас у берега.
К СОЖАЛЕНИЮ КОРОЧЕ НЕ ПОЛУЧИЛОСЬ))
Просто там есть какой-т Нажимаешь на него и фотографируешь там он тебе даст вырезать сам вопрос сама-то что тебе надо из-за этого загрузить я не помню вроде бы загрузить вставить или загрузить и вот т там будет вот это фото либо сразу можешь в галерее заранее сфотографировать