Наддністрянський-[-0-:=0--=0-=-0=]
Учений, але не довчений.
Учений, але не провчений.
Учений, але не товчений.
Товчений це фразеологізм (битий).
"тату",-сказала Софія,-"поличка, яку ти нещодавно повісив, тримається на чесному слові"
Формування особистості - це складний і довгий процес. Він розпочинається ще з раннього дитинства і завершується тільки після смерті особи. На мою думку, існує багато чинників, що регулюють ці зміни.
По-перше, суспільство та оточення відіграє, напевно, найважливішу роль у творенні людини. Доречно згадати Чіпку з твору Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні", адже з дитинства він проводив багато часу з бабусею, яка намагалась виховати його чемною та порядною людиною. Однак, бабуся помирає, і згодом Чіпка потрапляє під вплив поганої компанії Лушні, Пацюка та Мотні й стає злочинцем.
По-друге, власний вибір. Як відомо будь-яке наше рішення має силу змінити життя на "до та після". У мене є доволі сумний досвід із життя. Мій друг, відмінник та медаліст, дуже добрий, високоосвічений, інтелігентний хлопець, одного разу зробив дуже неправильний вибір, який перекреслив усе його життя. На одній із нічних вечірок йому запропонували спробувати наркотики. Хоча він дуже вагався, але все ж погодився, адже вважав, що від одного разу нічого не буде. Це була, безумовно, фатальна помилка. Йому вистачило цього "одного разу", щоб повністю закинути навчання, красти з дому останні речі, порвати зв'язки з усіма друзями - і все заради нової дози.
Отже, пам'ятаймо, що процес формування особистості не завжди є гладким. Але ми самі обираємо середовище та друзів, правильні чи не дуже рішення, тому відповідно самі творимо себе. Тож не треба пливти за течією, а самому шліфувати свій характер, бо як говорив Наполеон Бонапарт: "Я сам себе сотворив, сам собі все підкорив".
Стаття в газету на морально-етичну тему.
Усі різні — усі рівні
Який загадковий світ у своїй грандіозній картині — поєднання людських всесвітів. Кожен із нас відрізняється один від одного зовнішністю, темпераментом, кольором шкіри, здібностями і найголовніше — своїм внутрішнім світом. Я такий же, як і всі, і я ні на кого не схожий. Я один-єдиний такий. Мій внутрішній світ неповторний, яким би він не був. Так само є неповторним світ тих, хто поруч зі мною.
Людина має не тільки біологічну суть, а ще й соціальну (політична тварина — так образно висловився Арістотель). Ми не можемо жити поза суспільством, не створюючи держави. Ми постійно потребуємо спілкування, ми не можемо бути самотніми. А той, хто не живе в суспільстві, той або надлюдина, або морально недорозвинена істота (Арістотель). Ми пов'язані один з одним тисячами невидимих ниток, здавалося б, очевидні речі слід належним чином сприймати, та наступає якийсь момент і комусь захочеться обірвати ці нитки. Так починаються війни.
Проблема «усі різні — усі рівні» стара як світ. Стільки зусиль було докладено до вирішення проблеми щодо поєднання рівності й індивідуальної свободи. Згадаймо Біблію: ми створені за образом і подобою Божою, отже, ми — рівні. Ми маємо вуха, але не чуємо. Тільки в XX столітті ми пережили дві світові війни. Експеримент з СРСР теж не вдався, не вдалося тоді створити суспільство Рівності й Братерства. Яке вже там братерство, коли Росія стала «первой среді равних» (Й.Сталін).
На мою думку, західні демократії правильно вирішили створювати в себе громадянське суспільство, яке дає кожному простір для самовираження, самореалізації поза державою, яка схильна нехтувати особистістю. Людина приречена на свободу, постійно знаходячись у ситуації вибору. Створюючи себе, ми створюємо світ. Обираючи себе, ми обираємо все людство. Усе надзвичайно просто і надзвичайно складно: «Царство небесне» в нас самих. Людина створена для добра, добро запрограмоване в ній, інакше людство вже давно б загинуло. Дійсність буде такою, якою зроблять її зусилля мільйонів людей. Треба зовсім небагато духовної роботи над собою, щоб стати терпимим і сприймати кожного таким, яким він є. Ми громадяни одного світу. Ми рівні. Світ у наших руках. Всесвіт один і той же для всіх. Мудрі слова були колись сказані Сенекою: «Я пишаюся не тим, що я громадянин Риму, а тим, що я громадянин світу». Ми є унікальними й неповторними. Ми — часточка загального. Ми — рівні.
<span>Про це слід думати, говорити, писати. Саме з таким підходом, залишаючись різними й рівними, ми зможемо захистити це крихітне життя у Всесвіті — Землю.</span>