У Чика случилась ужасная неприятность. Учитель русского языка Акакий Македонович сказал, чтобы он привёл в школу кого-нибудь из родителей.
У Акакия Македоновича был стихотворный дар и он гордился им а ученики посмеивались, и на этот раз стих был такой что Чик просто трясся от смеха. И учитель не выдержал что там смешного Чик? Поскольку Чик не имел представления о авторском самолюбии он взялся объяснить чем смешны эти стихи . тогда учитель сказал: придётся поговорить с твоими родителями.но это было невозможно так как для тётушки Чика воспитывавшей его и гордившейся его хорошей учёбой вызов в школу был бы немыслимым потрясением. что же делать думал Чик?
и всё же в конце Чик привёл в школу глухого дядьку. чик привёл его к учителю. потом дядька и учитель прогуливались по веранде и учитель говорил про то что в чик нашёл смешного в этом стихе и в конце чику говорят надеюсь чик ты осознал своё поведение?
её образ ассоциируется с молодостью, непосредственностью, красотой.
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.