Усім нам багато доводиться навчатися і працювати, щоб досягнути чогось у житті. Зазвичай ми не можемо передбачити або знати заздалегідь, що нам вміти треба, а що ні. Тому усім нам треба чимало навчатися. Чим більше вмієш та знаєш, тим легше живеться в світі. Володіючи вміннями, знаннями та навиками, людина може справитися з будь-якою ситуацією. Народна мудрість каже: «Вік живи, вік учись». Це істина, котру навряд чи хтось зможе спростувати. Мудру людину, обізнану, яка багато вміє і знає, усі поважають та виявляють бажання з нею спілкуватись. Бо якщо хтось вміє усе робити, він може навчити інших й будь-кому допомогти. Як нам стати мудрим, обізнаним та умілим? По-перше, треба багато навчатися, старанно працювати, постійно вдосконалювати свої вміння та навички, щоб в кінцевому рахунку досягнути своєї майстерності.Чи легко, на Вашу думку, людині вчитися та привчати себе до роботи, коли нам чогось зовсім не хочеться робити? Це дуже не легка праця, як кажуть, праця до сьомого поту. Що не кажіть, а змусити себе щось зробити - найважче. Недарма кажуть, що наша сама більша перемога – це наша перемога над самим собою. Але треба обов'язково вчитися себе перемагати, щоб виховувати у собі силу волі. Це дуже важливо для нас в житті. І це потрібно робити з самого раннього дитинства, так само як і писати, читати, рахувати, вчитися виконувати роботу по дому. Бо якщо цьому не навчатися в дитинстві, то вже ніколи не навчимося. Якщо ми не виробимо звички прибирати за собою щодня, прати, вмиватися, здобувати знання, читати та ін., то нам пізніше доведеться дуже важко у житті. Ми виростемо нікчемою та ледарем, що нічого не вміє та не приносить користі ані суспільству, ні собі. Тому треба проганяти від себе лінощі якнайдалі. Від них бувають одні неприємності. Але якщо ми все-таки змусимо себе працювати, навчатися писати, читати чи шити, то нам потім буде легше у житті. Тож треба намагатися не витрачати часу даремно, намагатися завжди одержувати якісь знання, вміння та навики, щоб потім нам було легше. Згадаймо, як нам було спочатку навчитися читати, писати, вирішувати задачі, тримати тоненьку голку в руках. Зараз нам здається смішним, що ми цього не вміли. Адже так? Зараз ми беремо до рук книгу і читаємо, розуміємо написане в книжці та не раз, мабуть, думаємо, як це добре, що вміємо читати. Ми вміємо писати і ведемо власні щоденники, записуємо свої враження, спостереження, пишемо друзям листи і думаємо, як це добре, що ми вміємо писати, бо без цього не можливо обійтися у сучасному світі? Наше життя - не просте і тому треба прожити його з гідністю, цікаво та корисно для себе та інших. Адже кожна людина приходить у цей світ для того, щоб творити добро та приносити радість людям. Але від усіх нас вимагається щоденна та наполеглива праця задля того, щоб отримати знання та вдосконалити себе. Нам необхідно вчитися щодня, бо як каже народна мудрість: «Вік живи, вік учись», «Вчитися треба не до старості, а до смерті», або «Не борода робить чоловіка мудрим». Тому варто запам'ятати, що наші вміння, навики та знання потрібно набувати з дитячих років і не лінуватися, а щодня перемагати та переборювати себе. Тоді не втратиш того, чому навчишся і того, що вмітимеш, воно залишиться при тобі на все життя. Бо те, що вмітимеш і те, що знатимеш, за плечима не носити. Наші знання – це наша найлегша ноша. Згодом ми зможемо тільки вдосконалити свою майстерність. А основа –це наше навчання та відсутність лінощів.
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку допомоги. Допомогти перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.