Змучений пригодами, неприємними спогадами про погану оцінку Олесь міцно заснув. Назавтра він твердо вирішив виправити двійку. Напевно, йому ,відміннику, треба менше звертати уваги, що другі не можуть збагнути поривів його душі. Він обов’язково стане ветеринаром. Тоді не тільки спостерігатиме за природою, виручатиме її у скрутну хвилину, як вчора, коли підпер стару сосну, врятував маленьку пліточку із зубів щуки, пожалів коней. Хлопець виросте і буде лікувати хворих тварин, давати поради людям як доглядати за домашніми улюбленцями. Часто бачитиме тих, хто небайдужий до друзів наших менших. Ніхто не скаже на нього «дивак», величатиме по імені та по-батькові.
Продовжуючи традиції Т.Шевченка і Лесі Українки, Олександр Олесь у цьому вірші звеличує рідне слово, яке допоможе пробудити історичну пам'ять нації.<span> За жанром це - медитація, історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу.</span><span> Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолого - звертання ліричного героя до рідного слова. Анафоричне " О слово рідне!" увиразнює не тільки композиції єдності, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У його серці виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам'яство співвітчизників.</span> Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети : Ураїнське слово уподібнюється "скутому орлу", тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як "співочий грім батьків моїх", а тепер "дітьми безпам'ятно забутий". <span> <span> Ідея вірша</span> випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу.</span><span> Зображуючи поетичний образ неповторної краси укр.мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо : " О слово! Будь мечем моїм!\ Ні, сонцем стань!\ Вгорі спинись,\Осяй мій край і розлетися\ Дощами судними над ними."</span><span> Образ меча в Олеся пергукується з емблемою апостола Павла, в якого він символізує меч духовний:" Меч духовний є слово Боже". Автор переосмислює цей образ, воєднуючи в ньому духоне і творче начала, слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості.</span><span> У річищі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного простору - сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), що очищають рідний край від зла і стнуть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово - символ безсмертя народу.</span>
Твори Івана Франка насичені емоціями та потаємними посиланнями. Твір "Захар Беркут" не став виключенням у цьому. Автор у епілозі говорить читачам про слова Захара Беркута та запитує "чи не настав тій щасливий час відродження?". А й насправді. Кожна людина має шанс на перемогу та пробачення, але ніхто не намагається зробити кращою рідну країну. Усіх хвилює постійні бойові дії та власні проблеми. Наше молоде покоління росте у поганих умовах, які ми можемо змінити на набагато кращі, завдяки витривалості та мужності. Для цього нам потрібно об'єднатися і ми будемо непробивною стіною. Ми не повинні чекати відповідного моменту, адже поки не зробимо ривок він не настане.
Закінчення до оповідання "Дивак" Григір Тютюнник можна скласти таке:
Минали роки. Олесь підріс. Однокласники вже так не глузували з хлопця, як раніше, адже зрозуміли його особливість. Прийшов час обирати професію. Олесь довго думав, ким хоче стати. І вирішив Олесь вступати до вищого навчального закладу на біолога.
Вивчився Олесь в університеті, здобув бажану професію. Тепер він знав про природу все. Почав парубок займатися науковою діяльністю, адже бажав зберегти зникаючі види рослин в Україні. Ось так любов до природи визначила життєвий шлях нашого дивака.
Молодой
Сильный
Мужественный
Храбрый