Дзьоб [дз` о б] - 1склад, 5букв, 3звуки
= о -
lyudmilavasily13 б lyudmilavasily13 б
10-11 · Українська мова · 5+3 б Складіть текст міркування. Хліб- це святиня. Довідка: я переконаний, на мою думку, вважаю, важка праця, багато професій, сіють,збирають урожай, землероб,пека,продавець. Попроси больше объяснений · следить · Отметить нарушение! Prigar84 22.09.2014 Ответы и объяснения
Olyun4ik · середнячок Як варіант:Хліб - це святиня. Його потрібно берегти. Я переконана в тому, що не можна зневажливо ставитися до хліба: гратися ним, кидати хліб на землю. На мою думку, коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Для того, щоб кожен день хліб був на нашому столі потрібна важка праця людей багатьох професій. Землероби навесні сіють зерно, літом доглядають поля з хлібом, а потім збирають щедрий урожай. Мірошник меле із зібраного зерна борошно, щоб пекар міг спекти з нього духмяний хліб. Продавець в магазині кожен день зранку поспішає на роботу, щоб продати нам свіжий , смачний хліб до сніданку. Вважаю, що найбільше багатство — хліб. Він сильніший за все, смачніший за все, насущний і святий хліб із нашого поля.
Осінь. Чудова пора, яку так люблять описувати поети. Пофарбовані у яскраві кольори дерева, легкий вітерець, що гойдає гіллям, наче заколисуючи його. Але інколи вітер, ніби пустуючи, налітає на дерева, і зриває з них листя, щедро встеляючи ним землю під ногами. Жоден художник у світі не може передати всю палітру кольорів, що є у цього килима. Жоден композитор не може передати неповторний шепіт листя під нашими ногами. <span>Несподівано закінчилося тепле літо. Небо стало сіре і похмуре. Сонце все частіше ховається за сиві хмари. Дерева вбралися у яскраві шати. Час від часу пустотливий вітер зриває листки із дерев і жбурляє їх на землю. Один такий листок раптом залетів до мене у відкриту кватирку. Це осінь постукала до мене у вікно.</span>
<span>Горіх і каштан
</span><span>На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.
- І я! І я! – загукала малеча.
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось.
- Та, напевне, дикі свині з’їдять.
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому… </span>