Я народиласяя в Україні, і мені безмежно дорога ця земля. Це і Тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне — вільні! Багатство України — це золоті пшеничні лани. Ось чому на нашому прапорі є жовтий колір, який і символізує безмежні лани пшениці. Другий колір на прапорі — блакитний — це чисте небо України. Любити свою Батьківщину — це значить не тільки пишатися її славною історією, але прагнути своїми діями ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів. Україна має багато талановитих синів і дочок, які віддають усі свої знання, уміння, щедрість сердець рідній неньці. Кому зараз не відоме ім’я Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який вірив у те, що «оживе добра слава, слава України»? Хто не знає видатного Каменяра — Івана Франка, або українську дочку Прометея — Лесю Українку?! Виринають з небуття нові й нові імена, імена тих, хто любив рідну землю, хто вірив у неї й боровся за її щастя: Пантелеймона Куліша, Василя Симоненка, Василя Стуса і ще багатьох і багатьох. Ми вже досить дорослі, аби замислюватися про своє майбутнє, своє і своєї Батьківщини. Я прагну стати корисною для свого народу, вирости громадянином з активною життєвою позицією, хочу впевнено орієнтуватися в проблемах сучасності, бачити перспективи розв’язання цих проблем. Для цього насамперед треба вчитися, любити свою державу, щоб обрана професія принесла якнайбільше користі. Зараз, коли Україна все більше і більше скочується в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрібні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір у ролі рівноправного ділового партнера. Усе частіше ми замислюємося над тим, чому живемо гірше від громадян цивілізованих держав. І звинувачуємо при цьому всіх: від керівника підприємства, закладу до президента. Та забуваємо, а може, і не знаємо того, що впродовж століть не мали держави, не мали свого правочинства, не мали законів, які не тільки були б виписані на папері, але й були дійовими. Я мрію, щоб врешті-решт по-справжньому запрацювали наші закони, щоб на краще змінилося наше життя, щоб Україна стала великою країною. І це буде залежати від нашого покоління, у деякій мірі особисто від мене.
Привокзальна площа, передсвяткові дні, домашні завдання, весняні розваги, гірська річка, заморська країна
Привіт ! Пропадає - , пропадайе 8 б 9 з 4 складів
Лиха тому зима, у кого дров нема.
Коли козак у полі, то він на волі.
Комусь ніяково, а йому однаково.
Йдучи по чужу голову, і свою неси.
Кинь ячмінь у болото- одягне тебе в золото.
Кажуть, під Новий рік збуваються всі мрії. Одне з цих чудових свят запам’ятається мені надовго, бо під час нього трапилося справжнє диво.Було близько десятої години вечора тридцять першого грудня, а погода надворі зовсім не новорічна. Стояла мряка, а морозу не було. Вологе повітря легко пробиралося під одежу, і ти враз замерзав. Зірок не видно на нічному небі, тільки тусклі вогні вуличних ліхтарів неохоче пробивалися крізь темряву. А потім взагалі почав накрапати зовсім недоречний дощ, що скоро переріс у справжню зливу. Отака тобі зимова новорічна казка…Наша родина готувалася відзначати Новий рік, ми накривали святковий стіл, посеред кімнати блищала гарно прикрашена ялинка. А от настрій був не дуже , його псував несвятковий дощ за вікном.Аж ось раптом ми помічаємо, що чогось якось надто світло надворі. На годиннику – пів на дванадцяту. Визираю у вікно – і не вірю очам! Густий лапатий сніг валить з неба! Хапаю пальто, вибігаю надвір – там легкий мороз і сніг! Справжній сніг! Він швидко вкриває залишену дощем кригу на асфальті товстим білим килимом. Це просто неймовірно! Усі раптом стали веселі та щасливі! Розпочалося справжнє свято, а після вечері ми всі висипали на вулицю та грали в сніжки біля години. Оце було справжнє новорічне диво для всіх – і дорослих, і дітей!<span>А вранці! Раптово прокидаєшся у зимовій казці. Виглядаєш у вікно – аж сліпить очі чистий білий сніг, що товстим килимом встелив голу землю. Сонячне світло відбивається від мільярдів крихітних кристалів та грає всіма кольорами спектру. Поважні стоять дерева та кущі, наряджені у білі хутряні одежі, ніби вихваляються одне перед одним. А подме вітер, так злітає з віт та дахів ціла зграя легких сніжинок, та й кружляє в повітрі, виблискуючи на сонці. Залишається тільки подякувати природу за такий щедрий святковий дарунок, чудову зимову казку!</span>