Знання потрібно кожній людині
Авосьці квітці
жменьці жінці
кізоньці бджілці
внученьці очеретинці
снігуроньці гусці
няньці свинці
галузці
стеблинці
мисці
одноколці
колисці
оболонці
трісці
сопілці
"Вміння відчувати добро - то найвища людська освіченість".
Яким я уявляю майбутнє України
Я люблю свою батьківщіну. Люблю її безкрайні простори, засіяні золотавим колосом, могутнє Дніпро, що широко простягається вздовж великих берегів, пронизуючи саме серце моєї держави. Я люблю свій народ, і знаю що він любить мене. Україна багата та вродлива наречена, яку весь світ вважає могутнью та непокорною. Вона омита кров’ю своїх сінив багатою віковічною істрією. Не одне століття вона боролася за свою незалежнисть. Дух незламності живе в серці кожного українця, в його крові тече загартованність та жага до жіття.
Україна в майбутньму стане перспективною державою, бо вона має працьовитий народ. В її землях найцінніше, що може дати природа людині. Ми маємо все що може зробити нас щасливими: природні ресурси та сімейні цінності, культуру та розумовий потенціал. Ми маємо обрати вірний шлях, що приведе до розвитку ураїнського суспільства. Україна стане розвиненою промисловою державою. Її майбутнє за технічним розвитком, адже українці—це розумна нація. Величезна кількість вчених українців, працює закордоном, бо їх там цінують більше. Але Україна зможе навчитися цінувати та підтримувати інтелектуальний талант свого народу, вона забезпечуватиме гідне життя найуразливішу ланку суспільства.
Україна зможе підвестися з колін, припинити кровопролиття свого народу. Не допустити розірвання на шматки. Вона не може мати іншого шляху, адже вона робила це завжди і зробить це знов. Я пишаюся своїм корінням, своєю культурою, своєю вірою в світле майбутнє України. Жовто-блакитний прапор завжди символізуватиме блакитне чисте небо, та безкрайні простори золотавої пшеніці. Мій народ збереже свою історію. Від моря до гір, від степу до рік, від дідів до сінив, від матері до дитини, ми все пронесем та віддамо нащадкам, бо то наша істрорія, то наша земля.
У всі часи дружба вважалася великою цінністю, у скіфів вона перевірялася кров’ю. Дружба оформлялася спеціальним договором і клятвою: надрізавши пальці побратими зливали цю кров. Лицарська мораль ставила чоловічу дружбу навіть вище кохання і сім’ї.
Зараз дружні почуття не такі важливі, як в давнину. Завжди людина знаходилась в пошуку надійного друга, партнера. Дружба часто допомагає змінитися на краще. Людина, котру вважають другом, більш за всіх знає про тебе, допомагає у важку хвилину та підтримує. Але хвилює запитання: якщо ця людина зрадить тебе? Тоді не має бажання довіряти кому-небудь зовсім. А тоді самотність?
Самотність дає зрозуміти, що ми маємо потребу в надійних, близьких друзях, можемо віддати їм часточку самого себе. Згадаємо героя новели О. Генрі «Останній листок» - Джонсі. Хвора дівчинка кожного дня рахувала листки плюща, бо лікар повідомив її, що коли відірвиться останній листок вона помре. Берман - герой цієї новели весь час пив і коли дізнався про хворобу дівчинки, намалював листок плюща, який довго не відривався від гілки. У Джонсі з’явилась надія на майбутнє. Григорій Сковорода навчав бути обачним у виборі друзів.
«Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отрутнішого від удаваного друга. Жоден диявол ніколи не приносить лиха більше, ніж такі удавані друзі».
Хотілось би на все життя оточити себе лише вірними та надійними людьми, тому що зрада ближнього – завжди гірша, ніж нападки зі сторони ворога
1)Коли ти зробиш домашнє завдання?
2)Ти бачив колись білку?
3)Ти не бачив мого гаманця?
4)Ти коли небудь тримав в руках мавпочку?
5)Чому ти не помив посуд?