Большинство ученых полагают, что Акыртас строился по приказу главного организатора завоевательных походов арабов в Среднюю Азию, арабского полководцаКутейбы ибн Муслима<span> в 714—715 годах</span>[2]. Не достроен он был по причине того, что Кутейбу обвинили в сепаратистских настроениях и казнили[1]<span>.</span>
<span>.Октавиан Август</span>
Тиберий
<span><span><span>Гай Калигула</span></span></span>
<span><span><span><span>Диоклетиан</span></span></span></span>
<span><span><span>.Нерон</span></span></span>
<span><span><span><span>Траян</span></span></span></span>
<span><span><span><span>Марк Авлелий</span></span></span></span>
<span><span><span><span><span>.Константин</span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span>там их очень много было с одинаковыми именами. как то так</span></span></span></span></span>
Занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. У XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди -Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні.
У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького.
На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.
Колишня київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник - правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.