Прийшла зима — біла та морозна. Зникло листя з дерев. Позамерзали лісові джерельця. Птахи давно відлетіли у вирій. Природа ніби заснула аж до самої весни. Синім зимовим вечором дуже добре прогулятися лісом. Сідає червоне сонце, іній блищить. Хрумтить під підборами сніг, та товстенький уже льодок. Хочеться йти довго, безкінечно, аби тільки від дихання підіймався пар, стояло над головою синє морозне небо, а ліс не закінчувався.<span>Після прогулянки зимовим лісом вечір удома здається не просто затишним, а чарівним. Як гарно перевдягтися в домашній одяг, ухопити обома руками чашку з кавою і присісти ближче до радіатора парового опалення. А за вікнами вечір уже майже змінився ніччю: над обрієм видно лише невеличку смугу, яка лишилася від сонячного кола. Наступні кілька годин можна витратити на самого себе. Можна почитати гарну книжку, можна підсісти до комп’ютера і стати на якийсь час ніндзя-черепашкою. А можна зробити щось корисне: наприклад, налагодити старий радіоприймач або вигострити кухонні ножі.</span>
Зараз харчові добавки грають велику роль у сучасній продуктовій галузі, замінюючи собою купу природних смаків і поживних речовин...
Вибачайся друже , бо погубить тебе твоя пиха!
Ось речення
п о п р о щ а л о с ь щ[шч]
Казка про дорожні знаки
Жив-був чоловік, і звали його Іван Петрович. Як і багато інших чоловіків, він мав авто. Якось поїхав він зранку на роботу, не помітив знака "обгін заборонено" і обігнав інше авто. Зупинив його інспектор та штраф виписав, бо не можна правила дорожнього руху порушувати.
Їде чоловік далі, а настрій у нього гірше нікуди. "Все через той знак, щоб його і всі ці дорожні знаки біси забрали!", - сказав чоловік. І раптом сталося диво: зникли всі дорожні знаки. Або, мабуть, тільки він їх перестав бачити? Не помітив цього Іван Петрович, доїхав до роботи, а його у відрядження посилають у сусіднє місто.
Поїхав чоловік у це місто. Їде і зрозуміти не може, де ж йому повертати, бо знаку не бачить. Довго плутав він, ніяк повороту знайти не міг. В'їхав до міста - і ніяк вулицю потрібну знайти не може. Не знав він, що дорожні покажчики для нього теж зникли. Аж раптом їде він, а на дорогу школяри вибіжали - ледве встиг загальмувати. "Ой, лишенько, так тут школа!", - схопився за серце Іван Петрович. "А де ж знак "Обережно, діти"? Де ж цей знак, коли він так потрібен, я ж ледве лиха не накоїв!".
І тут згадав чоловік, як на дорожні знаки лаявся і хотів, щоб зникли вони. "Неправий я був", - сказаів собі Іван Петрович. "Дорожні знаки дуже потрібні, без них важко". І з'явилися всі знаки знову. Доїхав додому Іван Петрович, і більше ніколи не порушував правил дорожнього руху і за дорожними знаками стежив.