В одному лісі, на одній галявині жило маленьке оленя. Без батьків. Добре йому жилося поки не настала зима. Кожної ночі оленя боялося вовкі, які хотіли з'їсти його. Воно блукало по лісові та натрапило на людей. Люди були добрі, забрали його. Віддали у зоопарк. Оленятка годували,поїли та дали теплий приют. Назвали його Бембі.
От і казочці кінець, а хто слухав молодець!
-Привіт Ганнусю давно не бачились
-Привіт Ольга , я ось зайшла до школи забрати рукавички я їх залишила вчора й не забрала , а ти що?
-Я іду вже з театрального гуртка додому.
-Ого, круто . Я теж хотіла якось сходить , але соромлюсь. Що якщо мене не сприймуть в новому колективі?
-Тю, ось це так морока. Я теж так думала але коли прийшла на перше заняття зі мною всі знайомились, було дуже весело. На другому занятті я вже й забула про свою сором'язливість. Ми ставили цікаві сценки вирізали декорації було дуже цікаво. Я знайшла купу нових друзів . А мої актерські здібності збільшились. Там так цікаво!
-Що ж тоді я залюбки прийду. Зателефонуєш щоб сказати мені розклад?
-Так звісно! Ти не пожалкуєш , це реально крута можливість. Я вже точно з'ясувала свою профорієнтацію і вирішила що буду акртисою. Й мама дуже тішиться що у мене є таке захоплення.
-Добре буду чекати, бувай)
-Бувай.
Когось із них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в школі. Всі ми дуже різні, а поєднує нас школа, іноді – спільні нтерес. Я знаю, що коли ми закінчимо школу, те все розбіжимося в різні сторони, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя поміняються, будуть нові проблеми, нові друзі й недруги, але шкільні товариші залишаться в пам’яті назавжди. Мене охоплює смуток, коли я зауважую, що ми невблаганно ростемо, втрачаємо дитячу щиру радість. Якщо обманюємо, то всі изощреннее, якщо любимо, то усе хворобливіше, якщо віддаємо, то усе безжальніше. Тому, напевно, мені й подобається творчість В. Крапивина, у його добутках дружба – це любов, хвороблива й світла. Але це в добутках, а в житті – ми спілкуємося, співробітничаємо, приходимо на виторг один одному, особливо на уроках. У нас загальні радості й неприємності. Ми заздримо тому, хто через хворобу не прийшов у школу, але не думаємо про те, що йому, може бути, зараз дуже погано. Ми в азарті можемо посміятися над одним з нас, а через п’ять мінут забути про це. Ми звикли до отрутних жартівА коли ми минулим улітку пішли всім класом у похід спочатку було весело, потім дівчиська утомилися, а хлопці забрали в них рюкзаки й волокли їх на собі, як і свої. До ночі вони розбивали наметове містечко й збирали прості, а ми готовили вечерю на багатті й відпочивали. Потім були гітара й пісні, дзенькіт комарів і солодкий сон, Наступного дня ми рушили далі по маршруті, і так тиждень. Ми звикли, що хлопці стають іншими: уважними, турботливими, сильними, кмітливими. А в школі все повторилося: жарту, глузування, сарказм. Але було літо, і я знаю, які ми інші, теперішні. І ми дружимо набагато міцніше, ніж здається з першого погляду. І будемо пам’ятати один одного через двадцять, сорок літШкола ще зовсім порожня. Незвично тихо. Я швидко піднімаюся на третій поверх і підходжу до вікну. Сьогодні я прийшла раніше, тому що ми з Мариною чергові. Але вона чомусь спізнюється. Проходить десять мінут, і коридори наповнюються веселим дитячим шумом. Дзенькає дзвінок, і все розходяться по своїх класахУ кабінет входить наш учитель історії. Він розповідає нам про героїчні подвиги древніх римлян і греків. Це захватывающе цікаво!На першій зміні в нас зарядка, що проводять старшокласникиСпереду ще чотири уроки. Серед них мій самий улюблений – географія. Сьогодні я довідалася, як потрібно орієнтуватися на місцевості. Тепер можна сміло відправлятися із друзями в похід – не заблудимося. Так на кожному уроці ми вивчаємо щось цікаве, довідаємося багато нового й корисного<span>Окончились уроки. Куди піти? Як багато потрібно встигнути зробити! Хочеться сходити на виставку квітів, пограти з молодшою сестрою. Але зараз я поспішаю на тренування, де мене чекають тенісна ракетка й м’яч. Тренер знову буде вчити відпрацьовувати удари й удосконалювати техніку гри. Можливо, незабаром я поїду на показові змагання. А після тренування я поспішаю додому, адже скільки уроків потрібно встигнути вивчити. Вільного часу майже не залишається, але я рада, що день був плідним і я не витратила час зрячи</span>