Маннергейм что ли?)) подходит под описание. Вершиной карьеры является конечно период правления и главнокомандования Финляндией.
«Слово о полку Ігоревім» являє собою мистецьку пам’ятку, присвячену давнім історичним подіям. У ній розповідається про невдалий похід князя Ігоря на половців. Але головний зміст твору сконцентрований навколо виголошеного автором заклику до єднання всіх руських князів задля збереження сили й незалежності Руської землі. Авторові «Слова» розповідь про трагічні події Ігоревого походу потрібна була для того, щоб дати узагальнення історичного шляху Руської землі від славних минулих часів і до часів розбрату і чвар між князями, коли держава потерпала й руйнувалася.
Заклик до єднання звучить і в так званому «Золотому слові» Святослава, яке зосереджує в собі філософський зміст поеми. Князь ніби передчуває повне руйнування держави від князівського розбрату. Автор «Слова» є виразником настроїв свідомих інтелектуальних представників руського населення, людей, що мислили масштабами історії, прозріваючи майбутнє. Його слова про силу руського духу, про необхідність єднання, про славну руську історію та величних руських князів передають дух епохи і водночас є своєрідним поглядом у далекі віки. Силою свого таланту невідомий автор XII століття начебто висловлює визначальну для історії нашої держави ідею. Саме тому ця надзвичайна пам’ятка не могла зникнути в пітьмі століть, не могла не зберегтися. Вона з’явилася у вісімнадцятому столітті, немов нагадування про те, що сила руського духу не вмирає, і сила ця в єднанні і любові.
«Слово» мало визначальне значення для розвитку подальшої руської, зокрема української літератури. Так, воно стало зразком для написання видатного твору російської літератури— «Задонщини», невеликого літературного твору, присвяченого перемозі Дмитра Донського на Куликовому полі. Так само під впливом «Слова» написаний інший твір — «Сказання про Мамаєве побоїще». Переклади пам’ятки являють собою надзвичайно прекрасні мистецькі тексти. «Слово» перекладали М. Шашкевич, М. Максимович, Ю. Федькович, І. Франко, Панас Мирний, М. Рильський, Наталя Забіла та інші. «Слово» надихало багатьох прозаїків і поетів, які створювали численні переспіви твору. Теми, образні варіації, мотиви пам’ятки використовували О. Пушкін, К. Рилєєв, В. Брюсов, М. Волошин, Ю. Друніна, Т. Шевченко, С. Руданський, І. Франко, П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко, О. Гончар, П. Воронько, Б. Олійник, І. Драч та багато інших. На основі поеми О. Бородін написав оперу «Князь Ігор», М. Лисенко створив музичну композицію «Плач Ярославни». Образи поеми змалювали такі геніальні художники, як В. Васнецов, М. Рерих, В. Фаворський, А. Петрицький, Г. Нарбут, О. Кульчицька. Таким чином, «Слово о полку Ігоревім» увійшло не тільки в скарбницю давньої літератури, але й стало живим надбанням нової літератури, оскільки образи й теми його залишаються актуальними.
Термидорианцы<span> — участники контрреволюционного </span>Термидорианского переворота<span> 27 июля 1794 года, после которого входили в так называемый </span>термидорианский конвент<span>, а затем играли значительную роль при </span>Директории<span>.</span>
Шовинизм - идеология,проповедующая неприязнь, а зачастую и ненависть к другим народам
<span>Не будучи искусством в полной мере плоскостным, русская живопись не была искусством исключительно линейным, графическим. Но наряду с линией, выражающей некоторый объем, в нем встречается и линия, выражающая узор. Сосуществование этих двух линий в одном и том же произведении составляют особенность русской живописи. Иногда обе эти линии встречаются не только в одной и той же композиции, но даже в одной и той же фигуре. В обоих случаях, однако, древний русский художник поистине мастерски владел линией. Даже в мельчайших изображениях строгановских икон его никак нельзя упрекнуть в мелочности линии. Ломающуюся линию он применял столь же охотно, как и круглящуюся, но длинную, “бесконечную” линию всегда определенно предпочитал прерывистой, дробной. Это последнее качество достаточно ясно отделяет стиль русской иконы от стиля средневековой миниатюры. В связи с этой “бесконечной” линией находится удивительное понимание силуэта. Русская живопись положительно не знает себе соперников по умению вписывать фигуры в определенное пространство, по искусству находить прекрасное отношение силуэта к свободному фону.</span>
<span>Древнерусская живопись построена не на сочетании тонов, но на сочетании цветов. Богатство тонов при некоторой одноцветности мы наблюдаем, например, в живописи итальянского чинквеченто и в голландской живописи. Про старую русскую живопись можно сказать как раз обратное: она однотонна и многоцветна. По чувству одного общего тона это все-таки живопись, a не раскраска и расцветка, равносильная миниатюрам средневековых рукописей. Это живопись в понятии, не всегда отвечающем понятиям западноевропейской живописи Возрождения, — в понятии новом для нас, впервые встречающих ее возврат из долгого забвения, и в то же время, быть может, — в понятии древнем, как сама эллинская культура.</span>