<span>Вот и наступила осень. Стало более ветреннно, более прохладно. Уже нет такого тепла, как летом. Птички полетели в теплые края. Каникулы кончились и детишки снова пошли в школу. Но все же и в осеннее время года есть чему любоваться: деревья, которые совсем недавно стояли зеленые, стали все желтые. Начался самый настоящий листопад. Листочки переливаются разными цветами: желтым, золотым, красным, бардовым. Задождило, и всем приходится "прыгать" через лужи. Но все равно я люблю осень за золотую пору, за бабье лето и за самые яркие краски осени!</span>
Одного разу пішов Оверко до лісу та й хотів лози назбирати, аж дивиться, а в затінку дуба молода осичка росте. Підійшов він і подумав, а зрубаю я цього дерева. Воно ж все одно нікому не потрібно. А осика каже:" Не треба, я рости хочу!". Подумав Оверко і повернувся додому. Розказав матері, а та йому відповідає:" Що ти за дурниці мелеш? Як це, осика балакає? Нісенітнеці." Послала вона його деревце те зрубати. Попросив він вибачення і вирубав її. "Як жаль... я тепер загину" тільки й мовила осика...
У нас погода жаркая . Я люблю свою маму , і мені весело.Утром я іграю на уліце. На півдні країни холодно. Вечером я уєжаю в гості.
Поздно-позно
устный-усный
<span>сумасшедший-сумашедший</span>