Н.в. п'ять тисяч сто п'ятдесят вісім
Р.в. п'ятьох тисяч ста п'ятдесяти (п'ятдесятьох) восьми (вісьмох)
Д.в. п'ятьом тисячам ста п'ятдесяти (п'ятдесятьом) восьми (вісьмом)
З.в. п'ять (п'ятьох) тисяч сто п'ятдесят (п'ятдесятьох) вісім (вісьмох)
О.в. п'ятьма (п'ятьома) тисячами ста п'ятдесятьма (п'ятдесятьома) вісьма (вісьмома)
<span>М.в. п'ятьох тисячах ста п'ятдесяти (п'ятдесятьох) восьми (вісьмох)</span>
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся
ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати за
випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це
тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання
чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього
цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти
смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам
робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою,
розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини,
рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця,
цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а
потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у
дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто
пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить,
бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні,
мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту,
але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна
втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж
вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки
пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба
почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем
і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури.
Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може
трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно
посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й
пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі
свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час.
Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою
тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я
завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені
шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають,
відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до
себе.
Урочиста хвилина настала. Вся сім'я сідає за стіл. На
центральному місці — наша бабуся. Ми чекаємо, поки вона візьме першою
пиріжок, а тоді вже вся наша родина. Справжнє задоволення — їсти ці
пиріжки. Вони виготовлені найдорожчими у світі руками — бабусиними. Ці
пиріжки дають нам силу, розум. Мені дуже подобаються пиріжки, випечені
бабусею. Мені завжди хотілося готувати так, як моя бабуся.
Сидів я якось над книгою і підлетіла до мене муха.
Осінь в цьому році дуже золота.
Плугатарі з плугами йдуть.
Котик-муркотик купив собі кожух.
Дороге життя в людини.
Ми живемо на планеті Земля, і не випадково її головне багатство співзвучно з назвою. Земля - наш дім, земля - наша годувальниця. Рідна земля, Батьківщина - місце, де людина народилася, яке назавжди залишиться дорогим для нього. Наша Земля – наша велика спільна Батьківщина, важлива для кожного з нас, хоч ми рідко замислюємося про це. І люди зобов'язані піклуватися про збереження природи на нашій планеті, тому що це через нас відбуваються негативні зміни в навколишньому середовищі.
Колись наші предки тільки вирощували рослини, розводили домашніх тварин, а зараз будуються величезні заводи, дорогами їздять тисячі автомобілів, вирубуються ліси. Звичайно, розвиток нашої цивілізації не стоїть на місці, і я думаю, це добре. Потрібно тільки пам'ятати, що необхідно витрачати ресурси Землі розумно й обережно, а також піклуватися про чистоту навколишнього середовища.
Земля не прощає людині, якщо вона жорстоко знищує її багатства. Усе в природі взаємопов’язане. Якщо осушити русло річки, загине риба, а в підсумку сама людина не зможе нею харчуватися. Якщо не давати відпочивати ґрунтові, він не буде давати хорошого врожаю. Якщо продовжувати забруднювати повітря і воду, як ми зможемо жити і бути здоровими в таких поганих екологічних умовах?
Навіть у сиву давнину люди, які не володіли науковими знаннями, з повагою ставилися до всіх скарбів Землі. Сьогодні в століття прогресу і технологій ми знаємо, як захистити природу, можемо і повинні це зробити. Я б хотів, щоб усі відомі секрети природи люди направляли не на руйнування, а на збереження нашого спільного дому.
Літні канікули – це завжди приємно. Закінчилися уроки, позаду залишилися дзвінки, перерви, а попереду – щось дуже хороше. Влітку є час і з подружками погуляти, і в ігри пограти, і в гості поїхати. Але найбільше я чекаю, коли наші батьки поїдуть з нами на море. Море – це щось тихе і м’яке, близьке й далеке, тепле і прохолодне. І як приємно поринути в жаркий день в ніжну прозору воду – і плавати, пірнати, борсатися. Зараз на столі переді мною лежать морські раковини. Я прикладаю їх до вуха і чую шум прибою. Я ніби відчуваю, як морська хвиля летить і, натикаючись на камінь, кидає мені в обличчя тисячі блискучих солоних бризок. І я сміюся, я радію разом з мамою, татом, сестрою, разом з морем, чайками і сонцем. Швидко пролітає літо, ось вже і вересень. І це добре – можна поділитися з подружками своїми літніми новинами, хочеться побачити всіх хлопчиків і дівчаток нашого класу, хочеться почати вчитися і радувати батьків своїми успіхами.<span>
</span>