1) Заметьте, трубить об этом, будто о каком-то отважном и дерзком деянии, я, конечно, не собираюсь. Наоборот, мне нужно, чтобы никто ничего не заподозрил.
2) «Ну разумеется, я к вашим услугам, — проворковала она. — Хотите, я спущусь к вам на днях, и мы поговорим? »
3) Говорят, в предсмертные минуты перед глазами проходит вся жизнь.
4) Он болел за французов и, кажется, должен был расстроиться, но вместо этого хлопнул себя по лбу и выдохнул: «Ну, дает! » Комментаторы и те, пусть с досадой в голосе, не могли не признать, что видели чудо: маори пронесся через все поле парящим бегом, оставив других игроков далеко позади.
5) Итак, я нацепила очки и прочитала заголовок: Лев Толстой. «Анна Каренина» .
Всё из М. Барбери "Элегантность ёжика".
6) Оставить сейчас место было нельзя, не только по причине денежного долга, но и щадя Марфу Петровну, которая могла бы вдруг возыметь подозрения, а следовательно, и пришлось бы поселить в семействе раздор.
7) А что, если, кроме любви-то, и уважения не может быть, а напротив, уже есть отвращение, презрение, омерзение, что же тогда?
8) Кроме того, говорят, невеста была собой даже не хороша, то есть, говорят, даже дурна.. . и такая хворая, и.. . и странная.. . а впрочем, кажется, с некоторыми достоинствами.
9) К счастью, была готовая тема для разговора, и он поскорей за нее уцепился.
<span>10) - Милостивый государь, милостивый государь! --воскликнул Мармеладов, оправившись, --о государь мой, вам, может быть, всё это в смех, как и прочим, и только беспокою я вас глупостию всех этих мизерных подробностей домашней жизни моей, ну а мне не в смех! </span>
Чудо-сказка понравилась ребятам. Чудеса бывают только в сказках. Чудесный рассказ был в старом переплете с золотистыми буквами. В этой сказке было очень страшное чудище. Чудовище было настолько отвратительно что Красавица боялась взглянуть на него.
Давньоруську мову включав безліч різних <u>діалектів</u> і являв собою результат їх <u>конвергонції</u>, якій сприяло об'єднання східних слов'ян у складі <u>Каївської русі</u>. До XI-XII ст. в давньоруській мові виділяються діалектні зони: південно-західна (київські і галицько-волинські говірки), західна (смоленські та полоцькі говори), південно-східна (рязанські і Курсько-чернігівські говірки), північно-західна (новгородські та псковські говори), північно -східна (ростово-суздальські говори) . Іноді виділяється північна зона (ярославські і костромські говори), що утворилася в результаті "накладання" на північно-західні діалекти північно-східних (а також південно-східних і південно-західних діалектів) .Давньоруські діалектні відмінності не збігаються з сучасними східнослов'янськими. Наприклад, в давньоруській мові не було <u>"Акання</u> яке зазначено з <u>14 ст</u> (хоча питання про його можливе виникнення в більш ранній історичний період остаточно не вирішене)."Цокання" ж, навпаки, існує з дуже давніх часів . Також дуже давнім є протиставлення смично[Г] в північних діалектах і фрикативного ] в південних.<u>Носові голосні </u> (, ẽ) в давньоруській мові були втрачені ще в дописемного період. В <u>12-13 ст </u>давньоруську мову піддався радикальної перебудови через падіння <u>редрукованих голосних </u>