Псувати когось надмірною увагою(розбещений)
<span>Маленькій Яринці треба рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся:</span>
<span>- Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати i йти до школи.</span>
<span>- Це подушка в тебе ледача, - відповів дідусь.</span>
<span>- А що ж їй зробити, щоб вона не була ледачою?</span>
<span>- Знаю я таємницю, - пошепки сказав дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками - вона і не буде ледачою.</span>
<span>- Справді? - зраділа Яринка. - Я так i зроблю завтра.</span>
<span>Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити.</span>
<span>Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку - та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко - та й умиватися. А дідусь у вуса посміхаєть</span>
Однією з найкрасивіших мов у світі є російська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, але справа не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через століття крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі і багатогранності.
Протягом багатьох століть існування української нації чимало ворогів намагалися позбавити народ не тільки свободи, але й знищити його власну мову, культуру, традиції. Руйнувалися храми, пам'ятники архітектури, знищувалися рукописи, але мова жила. З покоління в покоління передавалися твори народного епосу - билини, оповіді, балади, пісні, в яких відтворилося історичне минуле .українського народу, його героїчна боротьба проти поневолювачів. Кілька разів переживала українська культура, а разом і мова періоди занепаду й відродження. Великий внесок у прогресивні процеси розквіту мовної культури нашої країни зробили великі письменники і поети XIX-ХХ століть - Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Марко Вовчок, Михайло Стельмах і багато інших літераторів і художників минулого і сучасності. Вустами Лесі Українки як стверджує наша рідна мова: "Ні, я жива! Я вічно буду жити!".
Безперечно, без своєї мови не може існувати нація. Це питання набуло особливої актуальності в наш час, коли Україна обрала шлях незалежності. Адже мова - це сила, яка об'єднує людей у їх прагненнях і спогадах, у спільному створенні нового суспільства.
Поки що, на жаль, чисту літературну українську мову можна основному почути з екранів телевізорів, по радіомовленню. Очевидно, не всі з нас ще усвідомлюють, що народ, який поважає себе, повинен поважати свою мову, прагнути її вдосконалення і поширення. А без поваги до себе, як відомо, нічого чекати відповідного ставлення від інших.
Звичайно, моя улюблена пора року - це літо. Літо для мене - це пора дач. У нас немає села, тому по вихідним ми з родителями відпочиваємо на дачі. Так щосуботи й неділю доводиться проводити за збиранням своєї ділянки, допомагаючи батькам. Це буває нудно, але зате потім приємно дивитися на те, що ти зробив своїми руками. Наприклад, цим летом я зробив і допоміг вставити в землю дуги для нашої теплиці. У ній ростуть зелені помідори, яких нам вистачить ще на всю зимуИ, звичайно, літо - це час для прогулянок по лісі. Зимовий ліс теж гарний, але ходити по ньому складно - сугоби. Та й швидко він набридає взимку. Улітку - зовсім інша справа. Якщо виїхати з міста і їхати півгодини на машині, то можна потрапити в місце, де живуть теперішні дикі звірі (і, ще, грибники). Я не дуже люблю гриби, тому в основному бігаю по лісі, намагаючись розшукати чергова тварина. Найчастіше зустрічаються білки - вони дуже допитливі. Звичайно вони сидять (або «коштують», як зрозуміти, коли в них чотири лабети?) головою долілиць на стовбурі дерева, дивлячись на мене двома своїми чорними випнутими очами й злегка відкривши рот, з якого визирають зубки. У цей момент вони виглядають дуже забавно. Я дуже хочу словить одну з білок і оселити її в нас будинку - упевнений, батьки дозволять. Але по деревах я лажу повільніше, ніж вони, а між деревами вони рухаються дуже шустро - я не встигаю встежити за ними навіть поглядом. Видимо, знають, що отут вони можуть бути піймані<span>Зате влітку можна легко словить їжачка. Особливо якщо залишитися з ночівлею в лісі. Він ходить і пихкає, його чутно. Мама боїться таких звуків звідкись через межі намету, а я не боюся. Потрібно просто взяти рушник, накинути на їжачка, і потім його можна брати в руки. Їжачок - це, напевно, самий забавний звір на планеті. Коли він сворачивается в клубок, починає на тебе фуркать і ображатися - так і хочеться його погладити. Але якщо погладиш - тоді рани гояться дуже довго. А ще погано те, що їжачка не можна взяти до себе додому - я намагався. Вони дуже недобре пахнуть, виявляється, ці їжаки. Та й дресируванню зовсім не піддаються, і навіть на ім'я своє не відгукуються, як ти їх не вчи. Але, у кожному разі, і їжаки, і білки, і море, і ріка, і наша дача - це все літо. І за це я його люблю.</span>
Н.в. шістдесят шість
Р.в. шістдесяти шести
Д.в. шістдесяти шістьом
З.в. шістдесят шість
О.в. шістдесятьма шістьма
М.в. на шістдесяти шести