Час біжить, немов пісок крізь пальці.
Хтось скаже що воно подібне до води, але це не так.
Час - це особа на воді ... це пісок, тонкою цівкою біжить з долонь, складених ківшиком. Щось іде безповоротно, а якісь піщинки залишаються на руках. Їх прийнято називати спогадами.
Іноді в піску попадаються маленькі гладкі камінці. Іноді це бурштин, іноді - галька. Кожен такий камінчик, яким би він не був, безцінний, якщо він залишився в руках. Але це буває рідко.
Найчастіше залишаються саме піщинки. А камінці ... вони на мить застрягають, а потім прослизаються крізь невелику щілину між долонями. Більше їх не вдасться знайти. Будь це шматочок бурштину або ж звичайний камінчик.
Але, якщо вже щось окрім піску і залишається в руках, то це саме галька, а не дорогоцінний бурштин.
Ми встаємо, і гидливо обтрушувати руки від прилиплих камінчиків. Непоказних і некрасивих. Ми копаємося в білосніжному піску в пошуках того маленького шматочка бурштину. І не знаходимо.
Так само і в житті. Те ж і з людьми.
Ти потримав шматочок бурштину в руках, але він вислизнув від тебе. Ти не зміг утримати. Йому не було за що зачепитися. З тобою залишився негарний камінчик, і ти струсив його з долоні. Як сміття.
Це зламало його життя. А ти пройшов мимо, не помітивши. Пішов шукати в безкрайніх дюнах життя свій шматочок бурштину. Який вже давно належить іншому. Для них ти теж звичайний камінчик-липучка, що так охоче пристає до мокрої шкірі.
Пізніше, коли ти сам загубишся серед пісків, тобі знову зустрінеться той камінчик. Але тепер це вже не даремна галька. В чужих руках він перетворився на дорогоцінний камінь. Бажаний бурштин. Він буде дивитися на тебе і не дізнаватися. Для нього ти колись був сяючим, немов сонце, і твої очі були подібні морю, а тепер ... піщинка. Одна з мільярдів.
Що тоді тобі залишиться? Нічого. Шукати далі і намагатися не помилитися. Можливо, десь у піску є ще один шматочок бурштину!
<span>Пісок, пісок, пісок і незліченні спогади, але більше жодного камінчика. Тільки сірий пил, сочилася крізь складені ківшиком руки, і бруд на долонях ...</span>
Чайковський Андрій. Олюнька.<span>Над Дністром на правому березі, на дві милі нижче від міста Самбора, лежить велике село Пишнівці. Розташоване воно на узгір'ї, на чорній урожайній землі. Одна половина його, та, що до Дністра ближче, лежить нижче, і частенько Дністер, виливаючи нагально свої води в тих сторонах, заглядає до хат і виганяє їх мешканців з товаром і з тим, що захопити вдасться, на другу половину села, до сусідів, що мають хати на узгір'ї. Дністер, від Пишнівців почавши, стає крутий. Береги його з того боку, що від Пишнівців, стрімкі й такі крихкі, що вода рік-річно вириває по куску берега, а через те ріка наближається чимраз більше до села...
</span>
1. Барвінок
2. Барвінок росте.
3. Росте вічнозелений барвінок.
4. У саду росте вічнозелений барвінок.