Я дізнався що е така наука про мову лексикологія.Я вивчів нові цікаві правила.
рав'яниста багаторічна рослина (10-25 см заввишки) з довгим розгалуженим, повзучим кореневищем і пучками коренів. Квітконосне стебло голе, прямостояче, безлисте, оточене при основі трьома-шістьма бурими піхвами. Листки прикореневі, звичайно їх два, зрідка один або три, довгасто-овальні або еліптичні, великі (10-16 см завдовжки, 4-6 см завширшки) . Основа листка клиноподібна, у зовнішнього листка вона переходить у довгу піхву, яка обволікає стебло і черешок внутрішнього листка. Квітка зібрана на верхівці стебла в однобічну 6-10-квіткову китицю. Квітконіжки при основі з коротким плівчастим приквітком. Квітки правильні, з простою округло-дзвоникоподібною, білою, шестизубчастою оцвітиною (до 10 мм у діаметрі). Тичинок шість, маточка одна, стовпчик один, зав'язь верхня. Плід — малонасінна червона ягода. Плоди конвалії поїдається птахами, і насіння конвалії переносяться в шлунку птахів на далекі відстані.
Ще змалку нас учили, що природа — це велике багатство і її треба берегти. Все це вірно. Але в останні століття природа все більше страждає. А винуватцем цього явища є людина. Так, саме від людини потрібно охороняти природу. І ось чому. Людина давно втручається в природні процеси — змінює рельєфні поверхні, створює штучні озера та русла річок, розводить одні види тварин і рослин, знищуючи при цьому інші, добуває корисні копалини. Але про наслідки мало хто замислюється. Взяти хоча б повітря. На перший погляд як воно може зникнути? Але питання в тому, яке воно стало. Забруднене творіннями людини — автомобілями, трубами фабрик і заводів. А брудне повітря вбиває наші легені. Те ж саме з водою: відходи виробництв, які потрапляюють у воду, отруюють все навколо — рослини, тварин і людей. Таким чином, тут буде доречне прислів’я, яка говорить, що людство «рубає гілку, на якій сидить». Тому найголовніша задача людини — не забруднювати воду, ліс, повітря. Одним словом, не шкодити природі, а допомагати їй. Потрібно всього лише почати з себе: загасити багаття після відпочинку на природі, прибрати за собою сміття, зробити годівниці для птахів взимку, не зривати рідкісні квіти, та й взагалі не зривати рослини без потреби. Подумайте над тим, яким стане життя навколо нас, якщо ми самі все знищимо.
<span>Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.</span><span>
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...</span>В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:<span>Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.</span>А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.<span>Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!</span>Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:<span>Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.</span>Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.