О разлуке, о разлуке мужчины и женщины. О войне, о том как между ними происходят чувства, о смене времён года, о любви.....
друг день письмо ночь хлеб Москва красота вид соль сода
идти рисовать писать играть учить понимать покупать включать творить делать
Новый год за границей.
Мои родители запланировали полететь в холодное время года отдохнуть, и вышло так, что отдых за границей выпадает прямо на новый год. Я сначала расстроилась, но потом подумала: там тоже должно быть весело,пальмы нарядим, отметим, ну в общем что-нибудь придумаем. :)
28 декабря. Я со своими родственниками еду в аэропорт, радостно обдумывая предстоящий мне отдых и теплый новый год. Было очень поздно, и мои размышления вскоре прервались сном.
Спустя два часа мы приехали к аэропорту, меня разбудили, и мы тихонько пошли в здание. Знаете же, как неохота бродить несколько часов по аэропорту, но вот мы это преодолели, и сидели в самолете в ожидании взлета.. Прошло уже много времени, наступило 29 число. "Вот, еще немного, и будем отмечать", - думала я. От усталости я сомкнула веки и быстро уснула.
4 часа мучительного перелета быстро прошли, и вот мы в Египте. Счастье было не описать - наконец то тепло, море. Да еще и праздник на носу! Мы поехали в отель. Когда мы приехали, было 4 часа дня, мы уставшие разгрузили чемоданы и свалились спать.
30 число. Как же быстро пролетело два дня, мы даже... дальше не помещается
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span>Современниками А.А. Фета и Ф.И. Тютчева являются:
</span><span>б) Н.А. Некрасов,
</span><span>з) А.Н. Плещеев,
</span><span>е) И.З. Суриков .</span>