4.1. Толя — син хазяїна будинку. 4.2. Опис зовнішності Толі. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. Риси характеру і поведінка героя:
а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»)
б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…»)
в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…»)
г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен»)
д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»).
е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»)
4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). «
Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика.
Веснянка
Виграва сопілонька
У ліску,
Красується зємленька
У вінку.
Вітерець пустуючи
Шамотить,
Молодеє листячко
Мерехтить.
А у полі житечка
Оксамит,
А над полем — сонечко
І блакить.
І мов легкі човники
На морях,
Плинуть білі хмароньки
В небесах.
І на річці хвилечка
Мов жива,
А у лісі сопілонька
<span>Виграва.</span>
У мене грошей кури не клюють
Він би загинув, а в стайні про нього дбають
<span>Одного кольору земля і мокре небо.
Просвітку поміж хмарами нема.
Все сіре-сіре, ніби так і треба,
Це пізня осінь, та ще не зима.
Ще сон холодний не стулив повіки,
Зітхає вітер в голому гіллі.
Набрякли сумом потемнілі ріки,
Сон горнеться до чорної землі.
Ось-ось земля засне, і затвердіє,
І спатиме так міцно до весни...
А поки що осінній дощик сіє,
Гіллям хитають голі ясени.
Застигло все в якімсь чеканні дива,
Щось має бути, але ще нема.
Та скоро прийде біла і красива,
Морозна й сніжна, чарівна зима.</span>