Щелепа [шч е л е п а]
фольга [ ф о л' г а]
уподобання [ у п о д о б а н': а]
бюлетень [ б ю л е т е н']
щавель [ шч а в е л']
стаття[ с т а т':а]
Уявімо собі часи, коли ще не існувало міст, країн, а людство було лише жменькою племен, розкиданих по безкраїх просторах землі. Це було за дохристиянських часів, коли наші пращури були язичниками. Тоді одним з найголовніших божеств уважалася жінка-мати — берегиня роду. Згодом на простори України прийшло християнство, але про берегиню роду не забули.
У сучасній Україні ведеться чимала робота по збереженню культурної спадщини. І багато стало відомо саме про матір-берегиню. Дійсно, існував культ берегині роду: їй приносили жертви, улаштовували на її честь гучні свята, Пізніше берегиню стали ототожнювати з найстаршою жінкою в сім’ї, тією, що боронила від усіх нещасть своїх дітей аж до четвертого коліна.
Кожна українка має в собі таємницю життя, таємницю роду. Якщо зазирнути в жіночі очі, чомусь стає зрозумілим: світлий образ матері-берегині повинен був виникнути саме на цій землі. Наші бабусі й матусі — то найсправжнісінькі берегині для нас, малих. Так було завжди, так буде завжди.
Я народиласяя в Україні, і мені безмежно дорога ця земля. Це і Тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне — вільні! Багатство України — це золоті пшеничні лани. Ось чому на нашому прапорі є жовтий колір, який і символізує безмежні лани пшениці. Другий колір на прапорі — блакитний — це чисте небо України. Любити свою Батьківщину — це значить не тільки пишатися її славною історією, але прагнути своїми діями ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів. Україна має багато талановитих синів і дочок, які віддають усі свої знання, уміння, щедрість сердець рідній неньці. Кому зараз не відоме ім’я Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який вірив у те, що «оживе добра слава, слава України»? Хто не знає видатного Каменяра — Івана Франка, або українську дочку Прометея — Лесю Українку?! Виринають з небуття нові й нові імена, імена тих, хто любив рідну землю, хто вірив у неї й боровся за її щастя: Пантелеймона Куліша, Василя Симоненка, Василя Стуса і ще багатьох і багатьох. Ми вже досить дорослі, аби замислюватися про своє майбутнє, своє і своєї Батьківщини. Я прагну стати корисною для свого народу, вирости громадянином з активною життєвою позицією, хочу впевнено орієнтуватися в проблемах сучасності, бачити перспективи розв’язання цих проблем. Для цього насамперед треба вчитися, любити свою державу, щоб обрана професія принесла якнайбільше користі. Зараз, коли Україна все більше і більше скочується в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрібні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір у ролі рівноправного ділового партнера. Усе частіше ми замислюємося над тим, чому живемо гірше від громадян цивілізованих держав. І звинувачуємо при цьому всіх: від керівника підприємства, закладу до президента. Та забуваємо, а може, і не знаємо того, що впродовж століть не мали держави, не мали свого правочинства, не мали законів, які не тільки були б виписані на папері, але й були дійовими. Я мрію, щоб врешті-решт по-справжньому запрацювали наші закони, щоб на краще змінилося наше життя, щоб Україна стала великою країною. І це буде залежати від нашого покоління, у деякій мірі особисто від мене.