1. Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.
2. Вражений небаченим видовищем, хірург прикіпів до місця.
3. Утомлений душею, він пішов не на поле, а в ліси.
4. Край моря сонце золотить укриті лісом гори.
5. Роботу, відкладену на потім, прокленуть нащадки.
6. Дерево, посаджене у горщик, не дуже й розростається.
7. Біля крашанок стають дві малі й пухкі пасочки, зготовлені на курячих яйцях.
8. На столі - дерев’яні ложки, политі блискучою поливою.
9. Намальовані вправною рукою вишні червоніють на делці кожної ложки.
10. На рушник лягають крашанки, фарбовані в цибулинні.
Минулого року ми усім класом їздили до Києва. Це місто вразило мене своєю красою і величчю іще на під’їзді до нього. Подорожували ми потягом. Ще на залізничному мосту перед нами відкрився чудовий пейзаж лівого берега Дніпра.
Золоті куполи Києво-Печерської Лаври, що потопали у зелені, вражаючих розмірів пам’ятник Перемоги, у вранішньому мареві над річкою ледь виднілось ще кілька грандіозних споруд – це були мости. По них рухались машини, схожі на різнобарвні крапки, і вагони метро, подібні до зелених змій.
Удень нас посадили в екскурсійний автобус і повезли показати це дивне місто. Будь-яка екскурсія починається з огляду найстаровинніших пам’яток, і тому нас насамперед повезли до Києво-Печерської Лаври – це найпрекрасніше місце, яке я будь-коли бачив.
Багато білокаменних церков з золотими куполами розташувалося серед купи дерев на лівому березі Дніпра. Справжні ченці в чорному одязі, багато прихожан, дзвони і служба Божа у храмі причарували мою душу. Здається, це місце пронизане давниною, на мить мені навіть здалося, що я в 16 столітті, але мою ілюзію порушила
1.Ідуть од шахти шахтарі, а даль така широка та іскриста Там, де рум’яна стежка од зорі Біжить в село, що стало уже містом<span> (В. Сосюра)
2.</span>Грає листя на веснянім сонці, а в душі печаль, як небеса; він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса<span> (Д. Павличко)
3.</span>Коли вона проснулась, на столі вже горіла свічка,в кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ…<span> (О. Гончар)
4.</span>Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом, і здавалось козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чиїськоні, і вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель [чути], і не сиділося старому, не їлася йомусаламата, свербіла рука до шаблюки, до бою кликало серце<span> (Г. Тютюнник)</span>
Незнание, невежество, серость
1. Ми їхали в Крим, для того щоб відпочити.
2. Я слухаю музику, аби заспокоїтися.
3. Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш.
4. Дарма що зима повертає на мороз, сонце вже йде на літо
.
5. Хоч далека дорога до краю, але треба іти вперед.