<span>Насмішкуватий - нас, ти, яйцезаготівельний - я,повітряно-морський.</span>
<span> проживаю у селі Великі Бірки, майже на його окраїні, на вулиці Євгена Коновальця.
Вона не дуже довга, проте широка. У кінці вулиці — сільський стадіон. Біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.
Вулиця Є. Коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. Влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. Коли ввечері йдеш вулицею, тебе обдають дивні пахощі з кожного городу. Ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів!
Восени моя вулиця барвиста. Цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. Цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.
Але найбільше я люблю свою вулицю взимку. Все навколо біле-біле. Снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. Взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. Лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.
На нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.
Раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. Але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.
Єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.
Коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.</span>
Життя - це Божий дар. Життя - найцінніше, що взагалі існує: його не можна купити, тобто воно безцінне. Життя можна тільки дати, як дали нам життя наші матусі.
У кожного з нас майже все життя попереду. Нам пощастило жити у двадцять першому сторіччі, тому ми можемо розраховувати на доволі довге життя. Життя теперішнього підлітка скоріш за все буде набагато довшим, ніж було у пересічної людини лише сторіччя тому, не кажучи вже про більш давні часи. До того ж, ми маємо можливість прожити не тільки більш довге, але й здоровіше та цікавіше життя. Якщо, звісно, не змарнуємо цей дивний подарунок долі, не розтратимо його на дріб'язок.
Наші пращури не могли навіть мріяти про те, що ми сприймаємо як належне. В нашій країні вже давно ніхто не помирає від голоду, не знає, що таке злидні - я маю на увазі справжні злидні, а не "не купили того смартфона, який хотілося". Ніхто не залишається неписьменним тільки через те, що батьки не можуть заплатити за навчання. А доступ до інформації? Ми маємо безліч можливостей - тільки руку простягни.
І що ми бачимо? Учень не вчиться, бо не хоче... Якби це побачив його прапрапрадід, що і хотів би вчитися, але ж залишився через бідність неписьменним, прокляв би свого ледачого нащадка. В Інтернеті є безліч ресурсів, де можна навчатися майже усьому, від іноземних мов до робототехніки, але багато хто користується цією мережею, щоб обмінюватися фотографіями котиків, базікати про дрібниці або лаятися між собою.
Люди витрачають час на дрібниці. А час є безцінним ресурсом, бо він спливає безповоротно. Так, година за годиною, проходить життя. Ми вже не повернемо той час, який втратили. Так давайте ж менше марнувати час і витрачати його тільки на речі, що цього варті.
Н.шепіт
Р.шепоту
Д.шепоту
З.шепіт
О.шепотом
М.(на) шепоті
К.шепоте
Мій рідний дім.
Мій рідний дім-це місце, яке я люблю. Це люди, яких я люблю. Ніщо не може замінити людині рідного дому. Це сім"я. Рідний дім, це те, що надає сили. Натхнення, яке приходить з кожною усмішкою близьких, змушує щоразу підводитись і безстрашно дивитися вперед. У нашому домі є наше минуле. А без минулого ніколи не буде майбутнього. Я стаю сильною, коли я вдома. Мій рідний дім завжди є таким, наче вчуває кожнісіньку мою емоцію. І коли я тут, здається, що тепле какао, велика книга у руках, тихий муркіт кота - це і є мій рай. МІй рідний дім - мій рай на землі.