Син письменника поводиться в школi як звичайний пiдлiток — бешкетує, отримує iнодi не зовсiм гарнi оцiнки. А вдома на нього чекає виховна робота...
Цю роботу провадять: батько-письменник, мама i бабуся-вчителька. Власне, саме пiд час цих «виховних» годин i виникає образ «блакитноï дитини». Ось як це вiдбувалось:
(...),- Твiй татусь, коли був отаким, як ти, нiколи не балувався.
- I приносив додому вiдмiннi оцiнки! — додає дружина.
- Усi вчителi не могли ним нахвалитися...
- Бо вiн не був хулiганом!..
- Вiн спокiйно сидiв на уроках...
- I не завдавав учителям жодних прикрощiв...
Мiй син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи снiжно-бiлими крильцями, сяє рожевими щiчками i докiрливо дивиться на забiяку повними всiх на свiтi чеснот голубими очима. (...) Весь той день, до пiзньоï ночi, не давала менi спокою блакитна дитина.
I я врештi-решт зрозумiв, що не спекаюсь ïï, поки не розповiм усiєï правди.
Усiєï до кiнця.
Отже, про блакитну дитину. (...)
<span>Юнак заявляє, що піде шукати дорогу. Юрба починає сміятися тому, що не вірить його словам, але він таки йде.</span>
<span>Люди повинні шанувати своїх ближніх,і кожного хто нас оточує.Допомагаи тим хто потребує допомогу і тільки тоді зможе проявитися сила народу на нашій рідній землі.
Якщо ж народ росте та розвивається, разом з ним утверджується нація. Зберігається щось таке, що є дуже важливим для кожної людини. Тобто почуття прекрасного в рідній мові, відчуття єдності з земляками, відчуття гордості за Батьківщину. За своє, рідне та неповторне.</span>
На мою думку, народ який має багато традицій безсмертний тому , що будь-яка країна не може існувати без звичаїв та традицій, бо це пам*ятка цілого народу
очень легко бути пророком Таир